ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

Біля витоків профспілкового руху

 На початку ХХ ст. українські губернії царської Росії відіграва­ли значну роль в економічному розвитку імперії. Відомо, що саме в промислово розвинених регіонах зароджувався робітни­чий та профспілковий рух. Станом на 1 липня 1907 року серед 643 офіційно зареєстрованих у країні профспілкових організа­цій 135 діяли саме в українських губерніях. Причому дві з них – Катеринославська (54) та Херсонська (51) за чисельністю посі­дали відповідно третє й четверте місця. Досить розвиненим був профрух також у Київській та Харківській губерніях. Усе це нам стало відомо насамперед завдяки першому теоретику й іс­торику профспілок Володимиру Святловському.

 Виходець з інтелі­гентної та забезпе­ченої родини, Свят­ловський після за­кінчення гімназії, як тоді було модно в середо­вищі «золотої молоді», пішов у народ, на власні хліба. Брав активну участь у діяль­ності робітничих гуртків, був тісно пов’язаний з відо­мою групою молодих рево­люційно налаштованих студентів-робітників.

Навесні 1891 року юний Святловський разом з робітниками-студентами брав участь у знаменитій першій петербурзькій маїв­ці. Пройшла вона під вражен­ням торішніх масових пер­шотравневих виступів трудя­щих Європи за участі більше 100 робітників. На ній лунали заклики до боротьби з цариз­мом, за права робітників.

Святловський був учасни­ком маївки й наступного року, де вже не обійшлося без втручання поліції. Через кілька років під впливом ро­бітників столиці свої маїв-ки-демонстрації стали про­водити й трудящі інших міст царської Росії, в тому числі Катеринослава, який тоді бурхливо розвивався.

Щоб позбутися уваги по­ліції, Святловський поспі­хом виїхав за кордон. У Ні­меччині він закінчив еконо­мічний факультет Мюнхен­ського університету, захис­тив дисертацію, отримавши ступінь доктора,викладав економіку в університеті й інших навчальних закладах. Одночасно займався теорією профспілкового руху, що в Росії, на відміну від Заходу, тільки починав зароджува­тися. Практичні ж навички Святловський опановував під час роботи в першому професійному об’єднанні ін­телігенції – «Союзі союзів», а також як консультант при створенні низки перших профспілок Санкт-Петербурга і їх керівного міжспілкового органу – Цен­трального бюро профспілок. На початок літа 1906 року воно об’єднувало 36 профспі­лок (52 тис. осіб). Святлов­ський разом з відомим проф-лідером В. Гриневичем були одними з найвидатніших його діячів. Безсумнівно, до­свід пітерських профспілок, які вже тоді розуміли важли­вість скоординованих дій профорганізацій різних га­лузей, був використаний і катеринославцями при орга­нізації ЦБПС (свій перший міжспілковий орган, прооб­раз нинішнього облпроф-об’єднання, вони створили восени 1906 року), а також профспілковцями інших українських губерній.

Крім того, Святловський був одним із творців проф­спілкової преси Росії, пер­шим редактором журналу «Профессиональный союз», з якого, власне, й почалася її історія. Він вийшов у світ 27 листопада 1905 року, після чого свої газети та журнали почали видавати й багато галузевих профспілок.

Є відомості про те, що Во­лодимир Святловський брав участь у підготовці знамени­тої петиції, з якою робітники Санкт-Петербурга трагічно­го дня 9 січня 1905 року по­прямували до царя Миколи ІІ. Цікаво, що в остаточній її редакції, разом з вимогами вжити заходів щодо ліквіда­ції жебрацького становища народу, були й вимоги про надання свободи професій­ним робітничим спілкам, введення 8-годинного робо­чого дня та скорочення ро­біт, забезпечення нормаль­ної заробітної плати, участі робітничих представників у підготовці закону про дер­жавне страхування трудя­щих, а також про створення на підприємствах постійних комісій виборних робітників для спільного з адміністра­цією розгляду претензій пра­цівників. Якою була відпо­відь влади, всім добре відо­мо, але січневі події, врешті-решт, надали значного по­штовху змінам у країні.

4 березня 1906 року під впливом революційних по­дій налякана царська влада нарешті «облагодіяла» народ першим правовим актом, який регулював діяльність профспілок. Але не повно­цінним законом, а лише «Тимчасовими правилами про професійні товари­ства…», що містили безліч усіляких обмежень. Проте легалізація профспілкового руху загалом сприяла його розширенню. І тут виявили­ся дуже доречними багаті наукові знання, досвід і пу­бліцистичний хист Святлов­ського. Окрім журналу, в 1905–1907 роках він видавав брошури і книги із теорії та практики профспілкового руху.

«Досліджуючи джерела професійного руху в Росії, – розмірковує в своїй праці «Легальные рабочие органи­зации в Петербурге (вторая половина ХІХ – начало ХХ вв.)» історик І. М. Карусєва, – він (Святловський – прим. авт.) дійшов висновку, що певна частина робітничого класу «довиховалась» і під­готувалась до наступного професійного руху в касах і товариствах взаємодопомо­ги». Негативно оцінюючи зубатівські організації (створені за участю свяще­ника, агента царської охран­ки Г. Гапона з ініціативи начальника московського охоронного відділення С. Зубатова в контексті здій­снення його планів щодо контролю над робітничим рухом, що зароджувався – прим. авт.), він зазначає, що на прикладі цих органі­зацій можна простежити, як робітничий рух із мирних організацій взаємодопомо­ги швидко переходить до організацій бойових. Інсти­тут заводських депутатів, створений на основі закону про старост від 10 червня 1903 року, Святловський вва­жав «ембріоном майбутніх організацій фабрично-заводських робітників».

Святловський надзвичай­но образно охарактеризував зародження профспілкового руху: «Як із полум’яної аморфної лави нового вулка­на кристалізуються геоме­трично правильні стовпи базальту, так і хвиля стихій­ного робітничого піднесення перетворилася на незлічен­ну кількість планомірних і дисциплінованих профспіл­кових осередків. Пролетарі­ат сяйнув новій зірці свобо­ди тисячами загострених граней своїх бойових органі­зацій, сталевою бронею сві­домої одностайності мільйо­нів братів. Професійні осе­редки, швидко концентрую­чись і збираючись у справ­жні робітничі батальйони, зосереджуються навколо центральних бюро та низки професійних з’їздів». Усе це, звичайно ж, не могло не ви­кликати протидії з боку вла­ди та капіталу. Вже в кінці 1905 року фабриканти та за­водчики почали застосовува­ти заходи для створення «особливих контркоаліцій проти робітників», скликати спеціальні з’їзди підприєм­ців для вироблення анти­профспілкових заходів, розв’язувати за допомогою поліції відвертий терор про­ти активістів і рядових спіл­чан, організовувати локаути з подальшою «фільтрацією» і вигнанням профактивістів. У своїй книзі він згадує про погрози оголошення локауту (тимчасового закриття під­приємства) з боку власників борошномельних млинів у Катеринославі (публіка дуже впливова й агресивна, профспілка їй не поступала­ся, за що постійно зазнавала утисків).

Як організатор і теоретик, Святловський зробив зна­чний внесок в об’єднання профспілок у всеросійсько­му масштабі. Зокрема, збере­глися свідчення про те, що в лютому 1906 року, коли в Пе­тербурзі проходила ІІ загаль­норосійська конференція профспілок, у підготовці якої він брав участь, через надмірну увагу поліції два засідання було проведено безпосередньо в його кварти­рі на Кінногвардійському бульварі, 15.

Пізніше Святловський відійшов від профспілкової роботи, присвятивши себе науковій і викладацькій ді­яльності. Він був відомим етнографом, написав кілька класичних робіт з економі­ки, фінансів, житлового гос­подарства, політології та літературознавства, що й досі не втратили своєї науко­вої цінності і часто переви­даються.

Безперечно, цей видатний громадський і науковий діяч, журналіст та поет за­лишив помітний слід в істо­рії. До речі, 2005 року, в дні святкування 100-річчя проф­спілок, профактивісти від­шукали його могилу (помер Святловський у 1927 році) на Новодівичому цвинтарі Санкт-Петербурга й устано­вили там пам’ятну дошку.

Віктор КОВРИГА, м. Дніпропетровськ

 На дереві, біля яко­го я стояв, було прибито щит із написом: «Проле­тарі всіх країн, єднайтеся!» Я та Олексій Карелін викар­бували на кроні того ж дерева рік, число і свої ініціали. Че­рез 14 років, коли я зустрівся з Кареліним у Центральному бюро петербурзьких робітни­чих спілок, до якого він входив як представник спілки лі­тографів, ми пригадали наше святкування та вирішили розшукати місце, де відбу­лася ця історична для російського робітничого руху подія.

(Зі спогадів Володимира Святловського)

19.06.2012

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини