ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

Гідна праця в Україні

Мета дослідження МОП «Профіль гідної праці в Україні» (Женева, 2011) – критично оцінювати про­грес, що відбувається в Україні, та самостійно вирі­шувати поставлені завдання через необхідні політич­ні рішення. Так, «Профіль» містить 11 тематичних сфер та правові критерії, що відбивають існуюче пра­вове забезпечення кожної сфери досліджень.

МОЖЛИВОСТІ ЩОДО ЗАЙНЯТОСТІ

Підвищення рівня зайнятості, що мало місце в Україні в докри­зове десятиліття, відбулося в основному за рахунок збільшення числа працюючих у незахище­них умовах або неформаль­но зайнятих. Зокрема, за­йнятість у неформально­му секторі економіки зрос­ла з 14,8% у 2000 р. до 22,1% у 2009 р., або майже на 1,5  млн осіб.

Також існує нагальна по­треба в продовженні моні­торингу ринків праці з ме­тою оцінки дієвості полі­тичних заходів у відповідь на кризу та можливих на­слідків у зв’язку з прийнят­тям пенсійної реформи. Од­ним з яких може стати про­довження реформ у сфері оподаткування доходів на­селення та загальнообов’язкового державного соці­ального страхування, в тому числі пенсійного стра­хування та зайнятості.

А от зайнятість серед молоді віком 15–34 роки пе­ребуває на дуже низькому рівні і продовжує знижува­тися. Ситуація може погір­шитись у зв’язку із законо­давчим рішенням про збільшення з 1 жовтня 2011го на 10 років страхо­вого стажу, необхідного для призначення трудової пенсії в мінімальному роз­мірі, що може вплинути на затримання на ринку пра­ці значної кількості пра­цівників передпенсійного віку. Тому необхідне при­йняття невідкладних полі­тичних рішень, спрямова­них на широке залучення молоді до праці. У цьому контексті було б доцільно провести оцінку націо­нального законодавства та практики договірного ре­гулювання організації й окреслення перспектив службової або професійної кар’єри на виробництві. Це дуже важливо для зайня­тості молоді та її працевлаштування після отри­мання освіти.

Цікаво, що за результа­тами четвертого річного со­ціологічного звіту Інститу­ту Горшеніна, 70,2% укра­їнських студентів назвали критерієм успішності мож­ливість реалізувати влас­ний потенціал; можливість професійного росту і побу­дови кар’єри отримала дру­ге місце в рейтингу крите­ріїв успішності – її обрали 51,5% українських студен­тів; любов і дружбу як кри­терій успіху розцінюють 48,9% студентів – третє міс­це; гроші та матеріальне благополуччя посіли лише четверте місце в низці сту­дентських уявлень про успішність – 41,4%.

Потребують розробки і впровадження й спеціаль­ні програми сприяння пра­цевлаштуванню осіб пе­редпенсійного та пенсій­ного віку, що не мають до­статньо страхового стажу для призначення пенсії в мінімальному розмірі; довгострокова державна програма працевлашту­вання молоді, перепідго­товки та підвищення ква­ліфікації для працівників упродовж усього життя.

ЕКОНОМІЧНИЙ І СОЦІАЛЬНИЙ КОНТЕКСТ ГІДНОЇ ПРАЦІ

Середня очікувана тривалість життя в останні 12 років залишається на низькому рівні – близько 68 років, і тільки у 2009 р. уперше сягнула 69,7 року за рахунок зменшен­ня на 43% смертності на транспорті і її скорочення через інші причини, крім смертності від захворю­вань на СНІД. Це нижчий показник, ніж фіксувався наприкінці 1980х років (се­редня очікувана трива­лість життя при народжен­ні тоді перевищувала 70 років), та набагато мен­ший від рівня таких євро­пейських країн, як-от Польща (75,1 року) та країн ОЕСР (79,7 року).

За показником поши­рення ВІЛінфекції серед населення віком від 15 до 49 років – 1,6% у 2007 р. – Україна посідала перше місце серед країн Східної Європи. Держава потребує зовнішньої технічної допо­моги щодо тристороннього співробітництва з протидії ВІЛ/СНІДу в сфері праці.

Профспілки рекоменду­ють зосередити основні зу­силля уряду у таких шести сферах: скорочення біднос­ті; усунення причин змен­шення очікуваної трива­лості життя чоловіків при народженні; припинення поширення ВІЛ/СНІДу й туберкульозу; забезпечен­ня якісної освіти впродовж усього життя і моніторинг її основних показників; зміцнення гендерної рівно­сті, зокрема достатнього представництва жінок у сфері політики; поліпшен­ня стандартів охорони на­вколишнього середовища.

Сподіваємося, що широ­комасштабна адміністра­тивна реформа, яка прово­диться останні півтора року, дасть відчутні резуль­тати у сфері державного ад­міністрування економіки України та забезпечить по­будову соціальної країни. Профспілки розраховують на інституційну спромож­ність інспекції праці як дер­жавного органу, що покли­каний захищати трудові права працюючих.

НАЛЕЖНА ТРИВАЛІСТЬ РОБОЧОГО ЧАСУ

Найважливіша причина ро­боти понад встановлену норму робочого часу поля­гала в бажанні працівників збільшити заробітки. Вод­ночас практично кожен п’ятий найманий працівник в Україні працював менше часу, ніж хотів би. Тому Україна має продовжувати здійснення низки заходів, спрямованих на зменшен­ня кількості працюючих по­над встановлену норму ро­бочого часу з економічних причин та випадків, що призводять до вимушеної неповної зайнятості, зокре­ма простоїв підприємств з економічних причин і неоплачуваних відпусток.

Отже, слід розглянути мож­ливість проведення соціо­логічного опитування пра­цівників про мотиви їх по­наднормової чи неповної зайнятості за основним міс­цем роботи та поєднати його результати з офіційни­ми статистичними даними. Додатковим критерієм гід­ної праці може стати визна­чення перспектив особис­того розвитку працівника.

ДОСТАТНІ ЗАРОБІТКИ ТА ПРОДУКТИВНІСТЬ ЗАЙНЯТОСТІ

Продуктивна зайнятість у середньо та довгостроко­вій перспективі неможлива без гідної оплати праці.

У 2000 році почалося зрос­тання рівня зарплат і про­цес «надолуження», що частково відбиває глибину попереднього спаду. За оцінками Світового банку, збільшення зарплат було результатом підвищення продуктивності праці. Ре­альна заробітна плата зрос­ла без збільшення собівар­тості виробництва та не за­вдаючи шкоди конкуренто­спроможності українських товарів і послуг у світовій торгівлі. Однак подальше підвищення продуктивності праці залежить тільки від волі роботодавця, інвести­цій в новітні технології та обладнання, посилення ка­дрового потенціалу.

На жаль, співвідношення мі­німальної зарплати, як базо­вої соціальної гарантії для працівників, до середньої має стійку тенденцію до зниження навіть у серед­ньостроковій перспективі.

Прикро, але продовжує спо­стерігатися диспропорція в оплаті праці чоловіків і жі­нок та міжгалузева диферен­ціація рівнів оплати праці, що демонструє низьку вар­тість робочої сили у видах діяльності, які забезпечують надання соціально важли­вих послуг. Зростає чисель­ність працівників, оплата праці яких перебуває в межах мінімальної зарплати.

Низька заробітна плата ви­кликає занепокоєність, оскільки вона збільшує не­безпеку зростання рівня бідності. До числа низькооплачуваних працівників належить непропорційно велика частка жінок. Ці пра­цівники складають вразливі групи населення. І хоча низькооплачувана робота може бути першим щаблем на шляху до більш високооплачуваної зайнятості, вона також може стати кап­каном, особливо для моло­дих працівників, з якого їм важко звільнитися через відсутність можливостей для підвищення кваліфікації та інших чинників.

Ситуація свідчить про від­сутність будь-якої держав­ної стратегії в політиці до­ходів населення.

Якщо зазначені тенденції збережуться, то їх першим прямим наслідком буде зменшення купівельної спроможності працівників із відповідним негативним впливом на сукупний попит, загальне падіння споживан­ня та обсягів виробництва.

Ще один ефект – перемі­щення дедалі більшої част­ки працівників на рівень нижче прожиткового міні­муму або межі бідності, що автоматично призведе до радикального зростання числа працюючих бідняків. І навпаки, підтримання ку­півельної спроможності працівників могло б мати позитивний вплив на еко­номічне відновлення.

Слід також вирішувати про­блеми заборгованості із зарплати, чітко визначив­ши причини цього явища, та сформувати перелік від­повідних політичних реко­мендацій.

Варто також продовжити аналіз та подальше розши­рення кола критеріїв, що мають вплив на гідну пра­цю. Потрібні нові критерії, які допомогли б оцінити: справедливість в оплаті праці, враховуючи прин­цип рівної винагороди за працю рівної цінності; до­ступність придбання чи оренди житла; вплив розмі­ру мінімальної заробітної плати на детінізацію заро­бітних плат та підвищення рівня трудових доходів.

ПОЄДНАННЯ ТРУДОВИХ ОБОВ’ЯЗКІВ Й ОСОБИСТОГО ЖИТТЯ

Маргіналізація жінок на ринку праці набуває форми зайнятості на низькооплачуваних робо­тах, які не відповідають освіті, кваліфікації чи їх прагненням і не забезпечують належних гарантій у соціальному забезпеченні чи зайнятості. Ситуа­ція загострюється в зв’язку з підвищенням пен­сійного віку для жінок до 60 років і необхідного для призначення мінімальної пенсії страхового стажу на 10 років.

Зокрема, додаткового дослідження потребує роз­виток системи соціальних послуг, що дозволяти­муть працювати членам сімей із дітьми, інвалідами або хворими літніми родичами, які потребують до­гляду, як у містах, так і сільській місцевості.

Вирішення питання включення до страхового стажу окремих періодів перебування працівників і працівниць у декретній відпустці та по догляду за дитиною до трьох років, покращення надання соціальної допомоги для догляду за дітьми також було б вдалою стратегією підвищення рівня за­йнятості жінок, сприяння позитивним наслідкам гендерної рівності та народжуваності.

ДИТЯЧА ТА ПРИМУСОВА ПРАЦЯ МАЮТЬ БУТИ СКАСОВАНІ

Особам віком до 18 років в Україні досі дозволяєть­ся виконувати окремі види небезпечних робіт із навчальною метою за пев­них конкретних умов.

Слід вжити заходів для за­борони дітям у межах програм професійно-технічного навчання або учнівства виконувати не­безпечну роботу до досяг­нення 16річного віку. Ма­ється на увазі робота, що може завдати шкоди здоров’ю, безпеці чи мо­ральним поглядам. Разом із тим, на практиці кіль­кість молоді, зайнятої на таких роботах, збільши­лась, особливо в нефор­мальному секторі.

Слід також звернути увагу на негативні зміни в пове­дінці дітей, чиї батьки пра­цюють за кордоном, зали­шивши їх без належного догляду. Існує висока ймо­вірність розвитку алкого­лізму та наркоманії, бро­дяжництва та злочинної діяльності серед таких дітей.

Водночас система дер­жавної освіти в Україні, на жаль, страждає від хроніч­ного недофінансування, а відмова від навчання – по­ширена проблема серед дітей із бідних сімей. Від­сутність можливості отри­мати освіту в майбутньо­му породжує спадкову бідність.

СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ І СОЦІАЛЬНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Усім відомо, якщо пенсіонери не пра­цюють або не ма­ють заощаджень, то їхні доходи на­багато менші за доходи за­йнятих осіб.

58,1% родин, які склада­ються тільки з пенсіоне­рів, у 2009 році понад 60% коштів витрачали лише на харчування.

Під час реформування пенсійної системи дуже важливими є заходи для збалансування солідарної системи загальнообов’язкового державного пенсій­ного страхування, віднов­лення диференціації пен­сій, забезпечення соціаль­ної справедливості в систе­мі пенсійного забезпечен­ня. Виважено і на належно­му рівні слід впроваджува­ти обов’язкову накопичу­вальну систему загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, поступово розвивати систе­му недержавного пенсійно­го забезпечення. Також не­обхідно переглянути функ­ції фондів соціального страхування – задля уник­нення їх дублювання.

Слід зробити порівняль­ний аналіз видатків на соці­альне та пенсійне забезпе­чення в країнах світу та в Україні й визначити фінан­сову участь держави в сис­темі пенсійного забезпечен­ня. Деякі фахівці стверджу­ють, що в Україні – один із найвищих в Європі обсяг пенсійних видатків за спів­відношенням до ВВП (17–18%). Однак при визначенні цього показника в Україні до пенсійних виплат вклю­чають різні надбавки та під­вищення, які виплачуються за системою соціального за­безпечення (доплати вете­ранам війни та дітям війни, колишнім в’язням концта­борів, чорнобильські випла­ти, адресні доплати до пен­сій та інші кошти, які фак­тично не є пенсійними ви­платами). Якщо ж узяти лише пенсії, призначені за різними законодавчими ак­тами, і зіставити їх з ВВП, то отримаємо лише 11–12%. Тобто як і в багатьох євро­пейських країнах.

СОЦІАЛЬНИЙ ДІАЛОГ

Із точки зору гідної пра­ці можна констатувати, що соціальний діалог в Україні поки що не на належному рівні.

Необхідно ефективніше використовувати можли­вості соціального діалогу для вирішення основних проблем соціальнотрудової сфери, підвищення конкурентоспроможності робочих місць, професій­ного розвитку працівни­ків, рівня та якості життя, соціальної стабільності в державі, зокрема, через за­лучення до соціального ді­алогу громадянського сус­пільства у форматі 3+1.

Співробітництво орга­нізацій роботодавців і пра­цівників забезпечило б зміцнення їхніх позиції. А сприяння колективним пе­реговорам у приватному секторі, який розширюєть­ся, має стати національ­ним пріоритетом.

Профспілки звертають увагу на те, що із 92 галузе­вих угод лише 20 укладено за участю об’єднань орга­нізацій роботодавців. При цьому 9 (із 15 легалізова­них Мін’юстом) галузевих об’єднань організацій ро­ботодавців із тих чи інших причин не беруть участі в галузевих угодах.

Слід порівняти міжна­родний і вітчизняний до­свід упровадження мотива­ційних механізмів під час укладення колективних до­говорів, угод і практики за­стосування існуючих ко­лективних договорів. Необ­хідно вивчити практику поширення дії колектив­них угод за виробничою ознакою на підприємства, які не перебувають у сфері дії сторін та за основним видом діяльності віднесені до цієї галузі. У разі необ­хідності запропонувати за­конодавче закріплення та­ких механізмів.

СТАБІЛЬНІСТЬ І  ВПЕВНЕНІСТЬ У ЗБЕРЕЖЕННІ РОБОТИ

Відсутністю впевненості у стабільності трудових відно­син і зайнятості характери­зується неформальний сек­тор економіки. Тому для розв’язання цієї проблеми слід використовувати низку критеріїв, які свідчать про рі­вень стабільності працюю­чих на ринку праці, зокрема колективно-договірне регу­лювання трудових відносин.

Необхідно провести моні­торинг щодо загального охоплення колективними договорами формального сектору економіки, дер­жавних підприємств і при­ватного сектору, адже вос­таннє це питання вивчало­ся у 2004 році.

Прикро, що захищеність українських працівників від звільнення є низькою, неза­лежно від того, формаль­ний чи неформальний у них статус. Керівники підпри­ємств часто ігнорують за­конодавство про працю, бо система державного нагля­ду та контролю не діє на належному рівні.

РІВНІ МОЖЛИВОСТІ ТА ТРУДОВІ ВІДНОСИНИ

Дослідження засвідчили фактичну відсутність рів­них можливостей для жі­нок і чоловіків у суспільно­му та приватному житті, а також більшу уразливість жінок щодо дискримінації.

Незважаючи на те, що кіль­кість жінок із вищою осві­тою вища, ніж чоловіків, розрив у зарплаті все ще залишається значним.

Потребує унормування сис­тема справедливого застосування законодавства стосовно використання соці­альних відпусток як праців­ницями, так і працівниками, які мають сімейні обов’язки.

Вирішення цієї проблеми відкриє перед Україною унікальні можливості щодо залучення додаткового ви­сокоякісного людського ресурсу в умовах тривалої демографічної кризи.

БЕЗПЕЧНІ УМОВИ ПРАЦІ

24,6% працівників у країні трудяться у шкідливих і важких умовах праці. Тож як наслідок – щороку впер­ше фіксуються 5–7 тис. ви­падків професійних захво­рювань.

Рівень травматизму без смертельних наслідків останні десять років змен­шується, але щодо вироб­ничого травматизму зі смертельними наслідками спостерігається повільний прогрес. Тяжкість отрима­них травм за останнє деся­тиріччя значно посилилася.

Профспілки звертають увагу на приховування випадків травмування працівників від розслідування, переведення їх у розряд таких, що не пов’язані з виробництвом, а також на зростання кількості безпідставних обвинувачень потерпілого у виникненні нещасного випадку. Про менш тяжкі травми ніхто не повідомляє, незважаючи на діючу систему звітування й повідомлення про нещасні випадки на виробництві та професійні захворювання. Це негативно позначається на соціальному захисті по­терпілих на виробництві та членів їхніх сімей.

Задля поліпшення стану безпеки праці та мінімізації виробничого травматизму й професійної захворюва­ності слід розробити спеці­альну урядову програму на середньострокову пер­спективу (4–5 років), зокре­ма заборонити працювати працівникам на робочих місцях із небезпечними та шкідливими умовами праці понад граничний науково обґрунтований термін; еко­номічно зацікавити робо­тодавця у забезпеченні безпечних умов праці на робочих місцях, своєчасно проводити атестацію робо­чих місць і періодичні ме­дичні огляди працівників; реформувати законодав­ство про охорону праці та загальнообов’язкове дер­жавне соціальне страху­вання від нещасних випад­ків на виробництві та про­фесійних захворювань для спрямування якомога біль­ше коштів на вирішення питань охорони праці та страхування працівників, їх соціальний захист, охорону життя та здоров’я.

У разі реалізації такої про­грами можна забезпечити зниження рівня виробни­чого травматизму, профе­сійної захворюваності та смертельних випадків на виробництві.

15.10.2011

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини