ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

Як ділити перемогу?

Вкотре розмір­ковую над пи­танням, чи так слід розвивати і зміцнювати дружбу між російським і ук­раїнським наро­дами, як це ро­бить колишній президент, а нинішній прем’єр-міністр Російської Феде­рації Володи­мир Путін?

16 грудня у студії «Рос­сия» на запи­тання одного з присутніх «Чи переміг би Радянсь­кий Союз у Великій Віт­чизняній війні без допо­моги України?» він від­повів так: «Тепер з приво­ду наших відносин з Ук­раїною. Я дозволю з Вами не погодитися, коли Ви за­раз сказали, що якби ми були розділені, ми не пе­ремогли б у війні. Ми все одно перемогли б, тому що ми – країна перемож­ців. І більш того, якщо ми подивимось статистику часів Другої світової вій­ни, то з’ясується, що най­більших втрат у Великій Вітчизняній війні зазнала саме РРФСР – понад 70%. Це означає, що війну пере­можено, і, не хочу нікого ображати, але переважно за рахунок людських та індустріальних ресурсів Російської Федерації. Це історичний факт, це все є в документах».

Зауважу, що в Росії де­мократія чітко регулюєть­ся і дозується, а тому такі запитання керівникам рангу Путіна не ставлять просто так, їх готують і погоджують. Незрозуміло лише, для чого таке про­вокаційне питання? Адже навіть служба зовнішньої розвідки РФ не знайде ніде доказів того, що ро­сійський народ не зазнав найбільших людських та промислово-виробничих втрат у війні. Тож до яко­го рівня цинізму необхід­но дійти, наскільки глибо­ко не любити інші народи, зневажати пам’ять міль­йонів загиблих, щоб ось так роздувати імперські амбіції?

Щодо втрат у війні РФ в розмірі 70%, які назвав пан Путін, не буду запере­чувати, нехай це зроблять фахівці. Але якось він уже переплутав кількість ро­сіян в Україні з відсотка­ми – замість 17% сказав 17 мільйонів. Як розумієте, різниця велика.

А тепер скористаюсь матеріалами газети «Дзер­кало тижня» (автор Сергій Махун), щоб читач сам по­міркував над втратами українців у цій війні, яка двічі прокотилась нашою землею спочатку на схід, згодом на захід, і їх вне­ском у спільну перемогу. Українська земля, її міста і села зазнали нищення не тільки від фашистських загарбників, а й від відсту­паючої Червоної армії.

До кінця 1941 року нім­ці планували захопити Москву, але їх війська за­стрягли на Лівобережжі України. Улітку 1942 року територія УРСР була по­вністю окупована фашис­тами. І лише 17% терито­рії Російської Федерації зазнали окупації. У 1940 р. в УРСР проживало 41,3 млн людей, а уже в 1945 р. – лише 27,8 мільйона. Втрати цивільного насе­лення України оцінюють в 5,5–6 мільйонів. Не по­вернулись з поля бою біль­ше 2,5 млн осіб. Загальні втрати становлять 8–8,5 млн, або майже 40–44% усіх людських втрат СРСР у війні. Демографічні втрати населення УРСР загалом становлять май­же 14 млн (убиті, вивезені на роботи в Німеччину і Магадан, загиблі в конц­таборах тощо).

Промисловий потенці­ал УРСР був евакуйова­ний на схід і працював на перемогу. У Нижньому Та­гілі, куди був перевезений із Харкова завод ім. Ко­мінтерну, за роки війни зі­брано і відправлено на фронт 35 тис. танків Т-34! Серед 11603 Героїв Радян­ського Союзу – 2072 укра­їнці, 32 з них цього звання удостоєні двічі. Уродже­нець Сумщини, легендар­ний льотчик Іван Коже­дуб збив найбільшу кіль­кість ворожих літаків (62!) і тричі став Героєм Радян­ського Союзу. Багато українців було серед ко­мандуючих фронтами, майже 300 наших співвіт­чизників у часи війни були генералами Черво­ної армії. Те ж саме мож­на написати про інші на­роди колишнього Союзу, які зробили свій внесок у спільну перемогу.

Тож для чого сьогодні на світ Божий діставати «пропахлий нафталіном» сталінський тост «за единый народ-победитель», і в черговий раз на­гнітати імперський шові­нізм? Міряти перемогу лі­трами людської крові – аморально.

І зовсім незрозумілою є позиція офіційного Києва з приводу висловлювань Володимира Путіна. Пред­ставник МЗС України спромігся лише сказати, що це особиста думка Пу­тіна. Але ж у студії «Рос­сия» був прем’єр-міністр РФ, а не просто її громадя­нин Путін. То що тоді озна­чає владне мовчання – зго­ду з тим, що сказав росій­ський прем’єр, чи демон­страцію меншовартості?

Мирон ІВАНКІВ, Львів

• ЗІ ЩОДЕННИКА ОЛЕКСАНДРА ДОВЖЕНКА

6 листопада 1943 року (день визволення Києва): «Україна поруйнована, як ні одна країна в світі. По­руйновані й пограбовані всі міста. У нас немає ні шкіл, ні інститутів, ні музеїв, ні бібліотек. Загинули наші історичні архіви, загинуло малярство, скульптура, архітектура. Поруйновані всі мости, шляхи, розорила війна все господарство, понищила лю­дей, побила, повішала, загнала в неволю. У нас май­же немає вчених, обмаль митців...».

А далі така статистика: на руїни перетворено 714 міст і селищ міського типу, понад 28 тис. сіл (250 з них спіткала доля білоруської Хатині). Тоді ж було знищено 16,5 тис. промислових підприємств, 18  тис. лікарень, майже 33 тис. колгоспів, радгос­пів, МТС.

13.01.2011

Коментарі

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини