СЕРГІЙ БИЗОВ: «МИ ПРАЦЮЄМО НАД ЗРОСТАННЯМ АВТОРИТЕТУ ПРОФСПІЛОК У СУСПІЛЬСТВІ»

ЯК ТЕБЕ ЗВАТИ?

Неочікувано Україна стала частиною глобальної гуманітарної кризи. Про­блема, про яку ми раніше знали лише з новин, відтепер є частиною нашого життя. Понад мільйон людей залиши­ли свої будинки на сході України і пе­реїхали до інших міст країни – Києва, Дніпра, Харкова. Багато залишилися в Луганській та Донецькій областях, але все одно змушені були переїхати, залишивши все, що в них було, та взявши із собою тільки найнеобхідні­ше. Найчастіше це трохи більше, ніж власні традиції, цінності та звички. Для декого нематеріальні цінності – це все, що в нього залишилося.

Мета виставки «Як тебе зва­ти?», що наразі проходить у Національному культурно-мистецькому та музейному комплексі «Мистецький Арсенал», – показати не відмінності між життя­ми людей, які залишили свої помеш­кання, і тими, хто ніколи з цим не стикався, а їхню схожість. Продемон­струвати, що нас усіх пов’язують спільні цінності і ми маємо подібні звички, що хочемо однакових речей: безпеки, комфорту, стабільності.

Група, яка найбільше потерпає від кризи, – це діти. Діти, які не можуть вирішити самі за себе, залишитися їм або виїхати. Діти, які залежні від рішень своїх батьків. Серед них є і зо­всім малі, і підлітки. Для кожної ві­кової групи переїзд на нове місце – неймовірний стрес. Найменші ніколи не згадають свій справжній дім, і ніх­то не знає, скільки років вони будуть жити в тимчасових місцях для пере­селенців. У багатьох з них у нових бу­динках немає ані своєї спальні чи гральної кімнати, ані дитячої чи спортивного майданчика біля будин­ку, немає свого столу, за яким можна робити уроки. А найчастіше є тільки незатишний спільний простір.

Понад 200 тис. дітей в Україні, які залишили свої помешкання на сході, зростають у складних економічних та психологічних умовах. Там фор­муються їхні звички, вибудовуються нові цінності. Вони виростуть і ціл­ком ймовірно влаштують свої життя, але чим будуть наповнені їхні спога­ди, яким у їх пам’яті залишиться ди­тинство? Завдання кожного з нас – побачити і почути цих дітей. Не від­вертатися від проблем цих сімей, а задуматися над тим, що кожен з нас може зробити для того, щоб у їх жит­ті стало трохи більше світла.

Фото з Facebook-сторінки «Мистецького Арсеналу»

Організатори виставки, серед яких Дитячий фонд ООН (UNICEF Ukraine), Міністерство з питань тимчасово окупова­них територій та ВПО України, медіа група StarLightMedia, FILM.UA Group та «Мистецький Арсенал», побудували екс­позицію таким чином, щоб поетапно ознайомити глядача з проблемами, з якими довелося стикнутися переселенцям. Це полишення дому, шлях у невідоме, ностальгія за звичним способом життя і новий побут. Завершує виставку зал тво­рення і дитячої творчості, тому що мистецтво здатне допо­магати відшукати сенс, зцілювати й об’єднувати.

КОЛИ ЦЕЙ ВІТЕР СТИХНЕ

Польсько-українська кінострічка «Коли цей вітер стихне» отримала нагороду в номінації «Найкращий документальний студентський фільм» на найпрестижні­шому і найбільшому в світі Міжнародно­му фестивалі документального кіно в Амстердамі IDFA.

Уперше за часів незалежності знімальна група, у складі якої режисер і оператор – українці, посіла перше місце на кінофес­тивалі такого рівня.

Фільм розповідає про кримськотатарську роди­ну, яка живе на території окупованого Криму. В основі стрічки – чотири особисті історії, трудно­щі, які випали на долю сім’ї, вимушеної жити під постійним пресом політичного режиму. Про­те головним мотивом фільму, за словами режи­серів, не є сам режим. «Коли цей вітер стихне» – це проекція на долі простих людей, які просто хочуть жити на своїй землі, любити, мати власні сім’ї.

Назва цього документального фільму про росій­ську окупацію Криму має подвійний сенс. Бук­вальний – коли бабуся зображуваної родини скаржиться на погоду, та символічний – апелює до російської окупації, що поглинула Крим, як шторм. У короткому описі йдеться про те, що Сталін окупував Крим у 1940-х роках, а після па­діння залізної завіси корінні мешканці півост­рова, кримські татари, повернулися додому. Сьогодні ж вони знову потерпають від росій­ської агресії. У чотирьох пересічних історіях по­казано вплив окупації на різні покоління. Герої фільму, які мешкають у Криму, знімаючись у стрічці, ризикують своїм життям, тому їхні пріз­вища в титрах не вказано.

Найближчим часом грошова винагорода за пере­могу в IDFA буде передана сім’ям кримських та­тар, яких уся знімальна група вважає головни­ми натхненниками своєї роботи. Наразі трива­ють перемовини про дату презентації кіностріч­ки українським глядачам.

• ІЗ ПЕРШИХ ВУСТ

Тарас ДРОНЬ, режисер:

«Ще недавно, вступаючи до кіношколи в м. Лодзь, я міг тільки мріяти про участь в фестивалях такого рівня. Чудо­во розумію, що за допомогою кіно­стрічки можна розказати світу про свою країну. Починаючи шукати тему для фільму одразу після Майдану, ніхто з нас не підозрював, що розказати таку, здавалося б, просту істо­рію буде зовсім нелегко. Ніхто не думав, що за 3 роки роботи над фільмом у нас буде так багато спогадів. Не все ще можна розказувати, оскільки Крим поки що в окупації, а наші герої мешкають саме там».

16.12.2016

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини