« на головну 20.08.2019
Архів номерів  •  Актуальний номер » (1008)
20
Червень
 
Інтерв’ю
 
Лабораторії ДІЛА нададуть знижки власникам Соціального профспілкового квитка

Лабораторії ДІЛА нададуть знижки власникам Соціального профспілкового квитка


РУБРИКИ


Передплата





Статті Культура

Цей яскравий, цей неможливий Моргунов

Цей яскравий, цей неможливий Моргунов

 Наприкінці червня минуло п’ятнадцять років із дня смерті оригінального, попу­лярного, надзвичайно обда­рованого актора, який бага­то в чому прославив радянське кіно­мистецтво, – Євгена Олександрови­ча Моргунова. «Бувалого». Звичай­но ж, усі ми пам’ятаємо – а чимало поколінь глядачів середнього й старшого віку «виросли» на цих фільмах – трійцю комічних і навіть не без чарівливості антигероїв, дріб­них шахраїв-правопорушників із ра­дянського кінематографу: Боягуза, Бовдура і Бувалого. Останній, як за­значає ru.wikipedia.org, – міцний, сильний, упевнений у собі чоловік, неформальний лідер злочинного угруповання. «Колег» Бувалого – оптимістичного й недалекого воло­даря червоного носа (Бовдур) та сен­тиментального нервового іпохон­дрика (Боягуз) зіграли відповідно незабутні й талановиті Юрій Ніку­лін і Георгій Віцин.

Навколо особистості Євгена Мор­гунова точаться суперечки, він справді був неоднозначним, неда­ремно зажив прізвиська «правдо­руб», бо різав у вічі правду-матку, незважаючи на титули, полюбляв розіграші, часом на межі фолу. З ін­шого боку, Євген Моргунов був зраз­ковим сім’янином, люблячим і уважним, тонким поціновувачем мистецтва, прекрасно грав на фор­тепіано, виконуючи найскладніші класичні композиції (Рахманінов, Бетховен, Бах, Брамс, Моцарт), від­значався непересічною ерудицією. Дехто вважав його хитрим і аван­тюрним, інші – що в ролі Бувалого він грав самого себе. А ось, до при­кладу, Георгій Віцин, людина гли­бокого розуму, широчезної освіче­ності, людина-рафінад, інтелігент у найвищому сенсі, твердо знав: Мор­гунов – натура ніжна, чиста, сенти­ментальна і вразлива.

Тож зрозуміло, що Євген Моргу­нов був людиною складною, надто різноманітною і змістовною, аби су­дити про нього поверхово, нашвид­куруч.

Одного разу молодому Моргуно­ву знадобилася характеристика сто­совно його «профпридатності» для Театру кіноактора, й попри те, що він був одним із яскравих учнів Сер­гія Герасимова, Моргунов звернувся з відповідним проханням до Олек­сандра Довженка, у фільмах якого грав у масовках. І Олександр Петро­вич написав так: «Чи має талант Моргунов? Цього я не знаю, але коли в експедиції застряне машина, Мор­гунов тут-таки її витягне. Чи тала­новитий Моргунов? Цього я не знаю, але Моргунов прекрасно переносить спеку й холод і, якщо потрібно, – не­вибагливий у їжі. Чи талановитий Моргунов? Цього я не знаю, проте він прекрасно вміє доїти корову й на ногах переходити грип. Такий, як Моргунов, в експедиції є незамін­ним...» Принаймні ясно, що Євген Моргунов – неординарна особис­тість. А все ж таки, чи був він тала­новитим? Здається, питання рито­ричне, бо одна лише роль Бувалого принесла акторові таку всенародну любов, якої багатьом відомим ар­тистам не вдається зажити й після десятків зіграних ролей (ru.wikipedia.org). Тим часом у його «по­служному списку» понад сто зігра­них у кіно ролей, кожна з яких ми­мохіть запам’ятовується. Згадати хоча б Соєва з фільму «Покровські ворота». Та вже склалося так, що Моргунова здебільшого сприйма­ють як актора «однієї ролі». Решта ролей хіба що в певний спосіб відті­нює цей основний образ.

Як з’явилася знаменита «трійця»? Про це багато написано, й усі поси­лаються передусім на Володимира Цукермана, котрий багато років дружив з кумирами публіки, знає про трьох акторів геть усе, створив їхній музей. «Нині в його квартирі понад п’ятнадцять тисяч експона­тів: у коридорі, кімнатах, на кухні, балконі й навіть на стелі», – писав свого часу Євген Черних (kp.ru/daily). Виявляється, час народження тріо зафіксовано з точністю до хви­лини – 27 грудня 1960 року о 17.30 худрада «Мосфільму» затвердила виконавців короткометражки Лео­ніда Гайдая «Пес Барбос і незвичай­ний крос» (там же). Потім були «Са­могонщики», «Операція «Ы»...», «Кавказька полонянка». Тріо тала­новитих акторів якось швидко офор­милося в таку собі монолітну «ху­дожню одиницю», тож її належно оцінили й деякі інші режисери: Ель­дар Рязанов («Дайте книгу скарг»), Євген Карелов («Сім стариків і одна дівчина»), Юрій Сааков («Казки ро­сійського лісу»). Однак під час пере­гляду робочого матеріалу в період зйомок «Кавказької полонянки» одне дошкульне зауваження Євгена Моргунова так розізлило Леоніда Гайдая, що митці всерйоз посвари­лися, й фактично з того часу знаме­нита трійця припинила існування.

  •   Чутки і правда

  «Про Моргунова хо­дить чимало без­глуздих пліток та чуток. І забува­ють, що саме він привів у мис­тецтво Сергія Бондарчука, «ви­бив» квартиру навпроти Крем­ля для Броневого й був гото­вий допомогти будь-кому», – розповів «Аргументам і фак­там» Володимир Цукерман. Моргунов каламбурив, сміяв­ся, жартував, часом гостро й ущипливо, проте невідкладно допомагав усім, хто справді потребував захисту, допома­гав за принципом «якщо не я, то хто ж?». І не змінювався, був таким завжди.

Ще в молоді роки Євген Мор­гунов захворів на діабет і по­ступово з високого стрункого красеня з пишним чубом пе­ретворився на гладкого вели­кого чоловіка з лисою голо­вою. Та він не піддавався хво­робі, до останнього зустрічав­ся із глядачами – веселий, до­тепний, несподіваний, прияз­ний. Обожнював глядацькі усмішки, добрий гумор у залі. Тим часом у нього була діабе­тична стопа, пише afisha.mail.ru, і він, накульгуючи, вихо­див на сцену у черевику й капці. Казав, що на зйомках упав з коня, травмував ногу. «Це було дуже сумно, нога боліла страшенно, проте вже нічого не можна було вдіяти» (там само). Наприкінці життя, розповів Володимир Цукер­ман, діабет зовсім його під­косив, а смерть молодшого сина, котрий 1998 року заги­нув у автокатастрофі, геть зламала. Батько переживе його лише на рік...

 

 

 ЖИВИ, ТАРАСЕ, СЕРЕД НАС!

  Сергій Баранчиков

завідувач відділу організаційно-гуманітарної роботи Закарпатської облпрофради

У стінах Ужгородського торговельно- еко­номічного коледжу КНТЕУ (директор Ла­риса Павлюк, голова профкому Наталія Тимофеєва) відбувся концерт «Живи, Та­расе, серед нас», присвячений 200-річчю з дня народження Тараса Шевченка. Ініціа­тор його проведення – Закарпатська об­ласна організація профспілки працівників і підприємців торгівлі, громадського харчу­вання та послуг (голова Галина Сваричев­ська). На концерті були присутні члени галузевого обкому профспілки, адміні­страція закладу, викладачі й студенти.

Зі сцени лунало живе Шевченкове слово, всі виступи були пройняті патріотизмом, а учасники свята одягнені в національні українські строї. Твори великого Кобзаря, які декламували студенти, були тематично різнопланові, що дало змогу присутнім поринути у вир Шевченкової поезії. Зокре­ма, Максим Перевузник продекламував уривок із поеми «Сон», Мирослава Устай – з поеми «Катерина», Наталія Цап – ури­вок із поеми «Гайдамаки», а Людмила То­роні – поезію «Русалка».

Справжньою окрасою свята став виступ во­кального ансамблю студентів-першокурсників. Лунали «Думи мої, думи мої», «Зоре моя вечірняя» та інші пісні на слова Тараса Шевченка. З надзвичайно піднесеним на­строєм усі присутні проспівали Гімн України.

Зворушливим моментом стало виконання пісні «Боже, Україну збережи», яку заспі­вали всі учасники концерту, тримаючи за­палені свічки. Організували та провели ці­кавий патріотичний захід викладач україн­ської літератури коледжу Ярослава Барзул і музичний керівник Людмила Пинзеник. Голова обласної організації профспілки працівників і підприємців торгівлі, гро­мадського харчування та послуг Галина Сваричевська від імені профспілкового ак­тиву галузі щиро подякувала організато­рам і учасникам свята за чудовий концерт.


 «Голлівуд над Дніпром»

Саме так назвав свою документальну стрічку режисер Олег Чорний: «Голлівуд над Дніпром. Сни з Атлантиди». Йдеться про унікальну істо­рію села Бучак, що біля Канева на Черкащині. Впродовж майже двадцяти років – між 1950-м та 1970-м – неперевершеної краси українське село і його околиці слугували місцем для натурних зйомок цілої низки відомих і улюблених кінофільмів, що ста­ли кінематографічною класикою. Це, зокрема, «По­ема про море» Юлії Солнцевої за сценарієм Олексан­дра Довженка, «Вечір на Івана Купала» Юрія Іллєнка, «Українська рапсодія» Сергія Параджанова, «Сон» Володимира Денисенка, «Бумбараш» Миколи Раше­єва та Аркадія Народицького та ін., пише i-pro.kiev.ua. Про маловідомі епізоди зйомок у стрічці розка­жуть Лариса Кадочникова, Микола Бурляєв, Михай­ло Іллєнко, Раїса Недашківська, Микола Рашеєв, Сер­гій Буковський, Олександр Денисенко, Сергій Якуто­вич, Михайло Ткачук, а також мешканці Бучака, які брали участь у масових сценах.

Старовинне село Бучак розташоване в сідловині між пагорбами на правому березі Дніпра посеред листя­ного лісу. Неподалік – славетне джерело «Рожена криниця», із яким пов’язана легенда про похід київ­ських князів Святослава, Ігоря й Володимира на по­ловців. Свого часу Бучак міг похвалитися розвине­ною інфраструктурою, школою, млинами, кузнями. В1970-ті роки минулого століття село стало улюбле­ним місцем літнього відпочинку творчої інтелігенції.

...Дніпро. Його близькість, чарівна краса, неосяжність і велич додатково оздоблюють природну розкіш Бу­чака. Та саме з Дніпром пов’язані не лише світлі, а й сумні та драматичні сторінки історії села. Так, скажі­мо, 1943 року, при форсуванні Дніпра, у боях біля Бу­чака загинуло близько тисячі радянських воїнів. Зре­штою, село занепало, коли у 80-х розпочалося будів­ництво Канівської ГАЕС. Станцію так і не добудували, однак більшу частину мешканців було відселено. Ана місці нижнього котловану утворилося озеро з чи­стою водою (doroga.ua). Отже, як і давня Атлантида, чимала частка матеріальної і духовної культури посе­лення пішла під воду. Документальна картина «Голлі­вуд над Дніпром. Сни з Атлантиди», пише i-pro.kiev.ua, відбулася завдяки ініціативі режисера Олега Чор­ного за підтримки письменника й історика Станісла­ва Цалика, журналіста Дмитра Іванова й усього твор­чого колективу стрічки. Аповне фінансування проек­ту забезпечило Державне агентство України з питань кіно. Водночас згаданий фільм став першим проек­том у цьому жанрі компанії «Директорія кіно».

Стрічку буде показано цими днями, під час Одесько­го міжнародного кінофестивалю, і глядач дізнається не лише про кінематографічну, а й про фактичну й містичну історію Бучака, «який досі лишається для українських митців місцем особливої «творчої сили» (там само).

 

20.07.2014


Тетяна МОРГУН спеціально для «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР 2000
Ваше ім'я:
Коментар:
  введіть цифри на картинці
УВАГА!

З метою підвищення попиту на газету "Профспілкові вісті" редакція прийняла рішення припинити практику розміщення повного чергового номеру у pdf-форматі на власному сайті. Натомість обмежитися публікацією першої сторінки та анонсів найрезонансніших матеріалів. Пропонуємо читачам передплачувати видання. З умовами передплати можна ознайомитися у розділі ПЕРЕДПЛАТА.

НОВИНИ

21.06.2019 23:41

21.06.2019 23:38

21.06.2019 23:07

21.06.2019 23:07

10.06.2019 00:21

10.06.2019 00:20

27.05.2019 00:32

27.05.2019 00:20

27.05.2019 00:16

21.05.2019 21:43

Усі новини


Опитування

Чи подобається вам новий дизайн газети?

Так
- 63,89 %
Ні
- 31,94 %
Усього: 72 голосів


Аккумуляторы для ноутбуков
Интернет-магазин по продаже батарей и блоков питания.






 

Профспілкові ВІСТІ, 1990-2018©

01042, Украіна, м. Київ
бульвар Дружби народів, 5.
Тел/факс: 528-70-49
Використання матеріалів сайту дозволяється за умови посилання