« на головну 25.04.2019
Архів номерів  •  Актуальний номер » (998)
18
Квітень
 
Інтерв’ю
 
Програма лояльності від мережі АЗК Glusco ТОВ «Глуско Рітейл»: якісне пальне зі знижками до 1,50 грн/л для членів профспілок

Програма лояльності від мережі АЗК Glusco ТОВ «Глуско Рітейл»: якісне пальне зі знижками до 1,50 грн/л для членів профспілок


РУБРИКИ


Передплата





Статті Культура

Вікіреальність... із Валентином

Вікіреальність... із Валентином

Останнього дня січ­ня український сегмент Вікіпедії відсвяткував свій дев’ятий день на­родження. Охочі до знань та ерудиції пам’ятають, що рівно дев’ять років тому ви­йшла перша стаття – «Атом». Утім, назвати цю публікацію статтею важко, бо складалася вона лише з двох речень, а автор волів лишитися анонімним. На сьогодні українська вільна енциклопедія має більш ніж солідний доробок: 426800 україномовних ста­тей, зазначає ua.comments.ua. І, як недавно повідомив широкому загалу виконав­чий директор фонду ГО «Ві­кімедія Україна» Юрій Пе­роганич, нині публікації нашої Вікіпедії щосекунди переглядають 29 осіб, а що­місяця – 75 мільйонів. На його переконання, такого успіху досягнуто виключно завдяки здатності україно­мовного населення плане­ти створювати інтелекту­альний продукт і робити це якісно. Відомо також, що писати й редагувати статті може будь-який читач, про­те багато хто із споживачів інтелектуального продукту чи просто зацікавлених не в змозі подолати так зва­ний «психологічний бар’єр». Простіше кажучи, побоюються. Або воліють лишатися анонімними. Або підписуються «ніками». Ке­рівники Вікіпедії справед­ливо вважають, що така по­зиція є невиправданою. Знову людський фактор, лише цього разу – з проти­лежним знаком: надмірна скромність, закомплексо­ваність, невпевненість у власній компетентності. А це, зрозуміло, відчутно гальмує розвиток україн­ського ресурсу.

Однак існують й інші ак­туальні «проблеми зростан­ня». Зокрема (за тим же джерелом), Юрій Перога­нич нарікає, що держава фактично потурає звужен­ню сфери використання української мови й аргу­ментує тим, що на терито­рії України лише 51,1% усіх редакційних правок зосе­реджені в українському сегменті Вікіпедії й надто багато – 40,4% – на редагу­ванні російського. Це фак­тично прецедент, бо поді­бного немає в жодній іншій національній енциклопе­дії. Скажімо, в сусідніх Польщі та Росії на редагу­вання державною мовою припадає 80–90% правок.

Непокоїть «батьків» української Вікіпедії й те, що наше законодавство досі забороняє так звану «вільну панораму», тобто право публікувати знімки різних пам’яток і будівель без згоди автора або право­власника як за його життя, так і 70 років по смерті. Черговий аналогічний вияв людського фактора: надмірна, невиправдана делікатність, гідна кращо­го застосування. Знову ж таки, Європа, нами омрія­на, не має нічого проти ви­користання «вільної пано­рами». І правильно: адже це надійний шлях до залу­чення сотень потенційних туристів!

Що ще засмучує? Вико­навчий директор фонду шкодує, що в нас відсутнє узаконене «відсоткове бла­годійництво». Тобто, коли платник податків має пра­во вимагати, аби такий-то відсоток сплачених ним податків було спрямовано до якоїсь конкретної гро­мадської організації. Зга­дане джерело наголошує, що, на думку Юрія Перога­нича, в українському сус­пільстві взагалі відсутня традиція благодійництва й довіри до одержувача бла­годійної допомоги.

Але ж це приватна дум­ка, не більше, до чого тут українське законодавство? І зрештою, пригадаймо, як мало не щодня засоби масо­вої інформації закликають українську аудиторію вия­вити милосердя до смер­тельно хворої дитини чи молодої людини, котрі по­требують грошової допомо­ги. І таки допомагають! На­віть пенсіонери своїми же­брацькими десятьма-двадцятьма гривнями, це я знаю точно. Й вірять, що ро­блять добру, благу справу.

Отже, давня й життєдай­на традиція жива, інша річ, що в нас відчутно по­слаблено традицію грошо­вої допомоги на розвиток культури й, мабуть, передусім через відверто диску­сійний за сутністю своєю культурний імідж сучас­ної України. Тож молодій українській Вікіпедії, оче­видно, належить довести законодавцю необхідність унормувати «відсоткову благодійність», а мільйо­нам вітчизняних «юзерів» – що вона таки цього варта! Але, між іншим, уже й сьо­годні дістаєш справжнє за­доволення, гортаючи її сторінки.

 

 КОХАЙТЕСЯ, ЧОРНОБРИВІ... НА КОГО СЕРЦЕ ВКАЖЕ

 З огляду на наближення Дня святого Валентина з цікавістю прочитала в українській Вікіпедії від­повідну статтю, водночас пе­реконавшись, що нею не раз і не двічі скористалися числен­ні автори принаймні інтернет-публікацій. Цікаво, що з ім’ям святого сталася справжня істо­рична плутанина, оскільки щонайменше троє Валентинів були римськими мучениками. Більше того, римо-католицька церква вважає, що святий Ва­лентин патронував не закоха­них, а людей, котрі стражда­ють на нервові захворювання (втім, хіба любов не те саме?). Загалом свято це дуже давнє, йому мінімум п’ять століть, і люди різних країн та релігій однаково воліють прославля­ти щире кохання й взаємну відданість. А винахід «вален­тинки» приписують герцогу Орлеанському Шарлю, який, перебуваючи в англійському полоні, нібито надсилав віршовані любовні послання ко­ханій дружині. Одна з тих дав­ніх «валентинок» навіть збері­гається у Британському музеї.

Однак є в цьому святі, для України молодому, й щось сумне: воно, сказати б, «вибір­кове», як-от запрошення до танцю. Тому самотні серця 14 лютого страждають. То чи так уже все це нам потрібно?

 

 Харків. Арт-хаус pour toujours

 Брати-французи Боммер (не Люм’єр!) іще 1908 року саме у Харкові відкрили перший у Росій­ській імперії стаціонарний кіно­театр. За довгі роки заклад неодноразово перейменовували, проте врешті-решт повернули йому законне первісне ім’я – «Боммер» (здається, ще й із «твердим знаком» наприкінці). Він пережив революції та війни і, на щастя, спроби його продажу вже у незалежні часи: небайдужі харків’яни об’єдналися у громад­ську організацію й організували кампанію «Врятувати «Боммер». І врятували.

Тут не демонструють комерцій­них стрічок – лише так званий арт-хаус, тобто суто авторське кіно, сповнене власних поглядів і роздумів, власної естетики. Одне слово – елітарне, для підготовле­них глядачів. Тут також можна насолодитися стрічками леген­дарних режисерів, переглянути цікаві короткометражки, пред­ставлені на фестивалях.

Цьогоріч у травні в рамках V Між­народного фестивалю «Харьков­ская сирень» у приміщенні «Бом­мер» відкриється Музей історії кіно Харкова. Організатори праг­нуть створити у старовинній бу­дівлі особливе місце, де можна буде погортати сторінки історії місцевого кінематографа, зокре­ма майбутню експозицію при­красять фотографії та копії знім­ків Альфреда Федецького.

 

 ГОЛОС ЯК ДЗЕРКАЛО ДУШІ

Йдеться про голос народного артиста України, театрального й кіноактора, блискучого читця і, хоч як дивно для творчої людини, вмілого й результативного адміністратора – Олександра Биструшкіна. Часом наша пам’ять зберігає якісь епізо­ди, начебто другорядні, випадкові, відсуваючи вглиб щось більш важливе. Ось і мені при згадуванні прізви­ща Биструшкіна радше спадало на думку, як багато корисного й важливого він устиг зробити, перебуваю­чи на посту керівника Головного управління культури Києва. Яким був чітким та обов’язковим. Як ніколи не кидав слів на вітер. Як не по-чиновничому, неудавано переживав серйозні проблеми, що саме тоді, на по­чатку й усередині 90-х, спіткали столичну культуру.

І ось повернулося, можливо, головне в його життєвій місії: він у радіоефірі читає прозу, вірші. Й голос його вражає: щирий, сповнений високої духовності, геть позбавлений пози чи хизування. Олександр Биструш­кін добивається того, що властиве дуже небагатьом майстрам-читцям: враження, що цей текст написав він сам, не спав над ним ночей, особисто вистраждав його. І ти беззаперечно віриш і тексту, й голосу.

Власне, пишу це під враженням недавно почутого: ак­тор читав вірші дивовижного, неординарного україн­ського поета Валерія Іллі. Поета емоційного, могут­нього, який так тонко й болісно відчував світ, нібито жив без власної шкіри. Він мав би зійти яскравою зір­кою понад вітчизняною поетичною нивою, шанувати­ся як чарівник незораного українського поетичного стилю. Але в нас не вміють запалювати зірки...

Одне слово, із задоволенням дізнаюся, що Спілка звукорежисерів України представила Комітету з На­ціональної премії України імені Тараса Шевченка творчий проект Олександра Биструшкіна, над яким він працював цілих 10 років. Ідеться про «Аудіоанто­логію української поезії», де актор виступає не лише як виконавець, а й як автор та режисер. Альбом міс­тить дев’ять дисків із записами творів Тараса Шев­ченка, Івана Франка, Олександра Олеся, Павла Тичи­ни, Володимира Сосюри, Василя Симоненка, Миколи Вінграновського, Леоніда Кисельова, Івана Драча, Ігоря Римарука, Бориса Олійника, Василя Герасим’юка, а також листи до сина Василя Стуса та його вірші. А починалося все із «Зів’ялого листя» Івана Франка та «Монологів самоти» за Кобзарем. Поезії супрово­джує музика українських композиторів.

В одному інтерв’ю з цього ж приводу Олександр Би­струшкін зізнався, що кожен вірш він «пропустив крізь себе... Слід відчути біль кожного поета, без болю нічо­го робити не можна». Тож отак актор щоразу пережи­вав долю кожного з 13 поетів, включених до аудіоан­тології. І це не просто високий професіоналізм. Це ще й свідчення кращих людських якостей виконавця – його чесності, безкомпромісності, духовності. І в голо­сі багатство душі відбивається неодмінно.

Свою десятилітню працю актор хотів би присвятити дітям, юні, студентству. Бо коли записував, думав про молодий народ, який завтра стане господарем на українській землі. І справедливо бажати, аби в процесі свого соціального й культурного становлен­ня цей народ устиг почути й сприйняти мудрість вічних, епохальних рядків.

16.02.2013


Тетяна МОРГУН оглядач «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР 2000
Ваше ім'я:
Коментар:
  введіть цифри на картинці
УВАГА!

З метою підвищення попиту на газету "Профспілкові вісті" редакція прийняла рішення припинити практику розміщення повного чергового номеру у pdf-форматі на власному сайті. Натомість обмежитися публікацією першої сторінки та анонсів найрезонансніших матеріалів. Пропонуємо читачам передплачувати видання. З умовами передплати можна ознайомитися у розділі ПЕРЕДПЛАТА.

НОВИНИ

22.04.2019 21:03

22.04.2019 21:02

11.04.2019 23:47

11.04.2019 23:46

24.03.2019 23:44

24.03.2019 23:43

24.03.2019 23:27

16.03.2019 23:59

16.03.2019 23:41

03.03.2019 00:13

Усі новини


Опитування

Чи подобається вам новий дизайн газети?

Так
- 63,89 %
Ні
- 31,94 %
Усього: 72 голосів


Аккумуляторы для ноутбуков
Интернет-магазин по продаже батарей и блоков питания.






 

Профспілкові ВІСТІ, 1990-2018©

01042, Украіна, м. Київ
бульвар Дружби народів, 5.
Тел/факс: 528-70-49
Використання матеріалів сайту дозволяється за умови посилання