« на головну 20.08.2019
Архів номерів  •  Актуальний номер » (1008)
20
Червень
 
Інтерв’ю
 
Лабораторії ДІЛА нададуть знижки власникам Соціального профспілкового квитка

Лабораторії ДІЛА нададуть знижки власникам Соціального профспілкового квитка


РУБРИКИ


Передплата





Статті Культура

Вікіреальність... із Валентином

Вікіреальність... із Валентином

Останнього дня січ­ня український сегмент Вікіпедії відсвяткував свій дев’ятий день на­родження. Охочі до знань та ерудиції пам’ятають, що рівно дев’ять років тому ви­йшла перша стаття – «Атом». Утім, назвати цю публікацію статтею важко, бо складалася вона лише з двох речень, а автор волів лишитися анонімним. На сьогодні українська вільна енциклопедія має більш ніж солідний доробок: 426800 україномовних ста­тей, зазначає ua.comments.ua. І, як недавно повідомив широкому загалу виконав­чий директор фонду ГО «Ві­кімедія Україна» Юрій Пе­роганич, нині публікації нашої Вікіпедії щосекунди переглядають 29 осіб, а що­місяця – 75 мільйонів. На його переконання, такого успіху досягнуто виключно завдяки здатності україно­мовного населення плане­ти створювати інтелекту­альний продукт і робити це якісно. Відомо також, що писати й редагувати статті може будь-який читач, про­те багато хто із споживачів інтелектуального продукту чи просто зацікавлених не в змозі подолати так зва­ний «психологічний бар’єр». Простіше кажучи, побоюються. Або воліють лишатися анонімними. Або підписуються «ніками». Ке­рівники Вікіпедії справед­ливо вважають, що така по­зиція є невиправданою. Знову людський фактор, лише цього разу – з проти­лежним знаком: надмірна скромність, закомплексо­ваність, невпевненість у власній компетентності. А це, зрозуміло, відчутно гальмує розвиток україн­ського ресурсу.

Однак існують й інші ак­туальні «проблеми зростан­ня». Зокрема (за тим же джерелом), Юрій Перога­нич нарікає, що держава фактично потурає звужен­ню сфери використання української мови й аргу­ментує тим, що на терито­рії України лише 51,1% усіх редакційних правок зосе­реджені в українському сегменті Вікіпедії й надто багато – 40,4% – на редагу­ванні російського. Це фак­тично прецедент, бо поді­бного немає в жодній іншій національній енциклопе­дії. Скажімо, в сусідніх Польщі та Росії на редагу­вання державною мовою припадає 80–90% правок.

Непокоїть «батьків» української Вікіпедії й те, що наше законодавство досі забороняє так звану «вільну панораму», тобто право публікувати знімки різних пам’яток і будівель без згоди автора або право­власника як за його життя, так і 70 років по смерті. Черговий аналогічний вияв людського фактора: надмірна, невиправдана делікатність, гідна кращо­го застосування. Знову ж таки, Європа, нами омрія­на, не має нічого проти ви­користання «вільної пано­рами». І правильно: адже це надійний шлях до залу­чення сотень потенційних туристів!

Що ще засмучує? Вико­навчий директор фонду шкодує, що в нас відсутнє узаконене «відсоткове бла­годійництво». Тобто, коли платник податків має пра­во вимагати, аби такий-то відсоток сплачених ним податків було спрямовано до якоїсь конкретної гро­мадської організації. Зга­дане джерело наголошує, що, на думку Юрія Перога­нича, в українському сус­пільстві взагалі відсутня традиція благодійництва й довіри до одержувача бла­годійної допомоги.

Але ж це приватна дум­ка, не більше, до чого тут українське законодавство? І зрештою, пригадаймо, як мало не щодня засоби масо­вої інформації закликають українську аудиторію вия­вити милосердя до смер­тельно хворої дитини чи молодої людини, котрі по­требують грошової допомо­ги. І таки допомагають! На­віть пенсіонери своїми же­брацькими десятьма-двадцятьма гривнями, це я знаю точно. Й вірять, що ро­блять добру, благу справу.

Отже, давня й життєдай­на традиція жива, інша річ, що в нас відчутно по­слаблено традицію грошо­вої допомоги на розвиток культури й, мабуть, передусім через відверто диску­сійний за сутністю своєю культурний імідж сучас­ної України. Тож молодій українській Вікіпедії, оче­видно, належить довести законодавцю необхідність унормувати «відсоткову благодійність», а мільйо­нам вітчизняних «юзерів» – що вона таки цього варта! Але, між іншим, уже й сьо­годні дістаєш справжнє за­доволення, гортаючи її сторінки.

 

 КОХАЙТЕСЯ, ЧОРНОБРИВІ... НА КОГО СЕРЦЕ ВКАЖЕ

 З огляду на наближення Дня святого Валентина з цікавістю прочитала в українській Вікіпедії від­повідну статтю, водночас пе­реконавшись, що нею не раз і не двічі скористалися числен­ні автори принаймні інтернет-публікацій. Цікаво, що з ім’ям святого сталася справжня істо­рична плутанина, оскільки щонайменше троє Валентинів були римськими мучениками. Більше того, римо-католицька церква вважає, що святий Ва­лентин патронував не закоха­них, а людей, котрі стражда­ють на нервові захворювання (втім, хіба любов не те саме?). Загалом свято це дуже давнє, йому мінімум п’ять століть, і люди різних країн та релігій однаково воліють прославля­ти щире кохання й взаємну відданість. А винахід «вален­тинки» приписують герцогу Орлеанському Шарлю, який, перебуваючи в англійському полоні, нібито надсилав віршовані любовні послання ко­ханій дружині. Одна з тих дав­ніх «валентинок» навіть збері­гається у Британському музеї.

Однак є в цьому святі, для України молодому, й щось сумне: воно, сказати б, «вибір­кове», як-от запрошення до танцю. Тому самотні серця 14 лютого страждають. То чи так уже все це нам потрібно?

 

 Харків. Арт-хаус pour toujours

 Брати-французи Боммер (не Люм’єр!) іще 1908 року саме у Харкові відкрили перший у Росій­ській імперії стаціонарний кіно­театр. За довгі роки заклад неодноразово перейменовували, проте врешті-решт повернули йому законне первісне ім’я – «Боммер» (здається, ще й із «твердим знаком» наприкінці). Він пережив революції та війни і, на щастя, спроби його продажу вже у незалежні часи: небайдужі харків’яни об’єдналися у громад­ську організацію й організували кампанію «Врятувати «Боммер». І врятували.

Тут не демонструють комерцій­них стрічок – лише так званий арт-хаус, тобто суто авторське кіно, сповнене власних поглядів і роздумів, власної естетики. Одне слово – елітарне, для підготовле­них глядачів. Тут також можна насолодитися стрічками леген­дарних режисерів, переглянути цікаві короткометражки, пред­ставлені на фестивалях.

Цьогоріч у травні в рамках V Між­народного фестивалю «Харьков­ская сирень» у приміщенні «Бом­мер» відкриється Музей історії кіно Харкова. Організатори праг­нуть створити у старовинній бу­дівлі особливе місце, де можна буде погортати сторінки історії місцевого кінематографа, зокре­ма майбутню експозицію при­красять фотографії та копії знім­ків Альфреда Федецького.

 

 ГОЛОС ЯК ДЗЕРКАЛО ДУШІ

Йдеться про голос народного артиста України, театрального й кіноактора, блискучого читця і, хоч як дивно для творчої людини, вмілого й результативного адміністратора – Олександра Биструшкіна. Часом наша пам’ять зберігає якісь епізо­ди, начебто другорядні, випадкові, відсуваючи вглиб щось більш важливе. Ось і мені при згадуванні прізви­ща Биструшкіна радше спадало на думку, як багато корисного й важливого він устиг зробити, перебуваю­чи на посту керівника Головного управління культури Києва. Яким був чітким та обов’язковим. Як ніколи не кидав слів на вітер. Як не по-чиновничому, неудавано переживав серйозні проблеми, що саме тоді, на по­чатку й усередині 90-х, спіткали столичну культуру.

І ось повернулося, можливо, головне в його життєвій місії: він у радіоефірі читає прозу, вірші. Й голос його вражає: щирий, сповнений високої духовності, геть позбавлений пози чи хизування. Олександр Биструш­кін добивається того, що властиве дуже небагатьом майстрам-читцям: враження, що цей текст написав він сам, не спав над ним ночей, особисто вистраждав його. І ти беззаперечно віриш і тексту, й голосу.

Власне, пишу це під враженням недавно почутого: ак­тор читав вірші дивовижного, неординарного україн­ського поета Валерія Іллі. Поета емоційного, могут­нього, який так тонко й болісно відчував світ, нібито жив без власної шкіри. Він мав би зійти яскравою зір­кою понад вітчизняною поетичною нивою, шанувати­ся як чарівник незораного українського поетичного стилю. Але в нас не вміють запалювати зірки...

Одне слово, із задоволенням дізнаюся, що Спілка звукорежисерів України представила Комітету з На­ціональної премії України імені Тараса Шевченка творчий проект Олександра Биструшкіна, над яким він працював цілих 10 років. Ідеться про «Аудіоанто­логію української поезії», де актор виступає не лише як виконавець, а й як автор та режисер. Альбом міс­тить дев’ять дисків із записами творів Тараса Шев­ченка, Івана Франка, Олександра Олеся, Павла Тичи­ни, Володимира Сосюри, Василя Симоненка, Миколи Вінграновського, Леоніда Кисельова, Івана Драча, Ігоря Римарука, Бориса Олійника, Василя Герасим’юка, а також листи до сина Василя Стуса та його вірші. А починалося все із «Зів’ялого листя» Івана Франка та «Монологів самоти» за Кобзарем. Поезії супрово­джує музика українських композиторів.

В одному інтерв’ю з цього ж приводу Олександр Би­струшкін зізнався, що кожен вірш він «пропустив крізь себе... Слід відчути біль кожного поета, без болю нічо­го робити не можна». Тож отак актор щоразу пережи­вав долю кожного з 13 поетів, включених до аудіоан­тології. І це не просто високий професіоналізм. Це ще й свідчення кращих людських якостей виконавця – його чесності, безкомпромісності, духовності. І в голо­сі багатство душі відбивається неодмінно.

Свою десятилітню працю актор хотів би присвятити дітям, юні, студентству. Бо коли записував, думав про молодий народ, який завтра стане господарем на українській землі. І справедливо бажати, аби в процесі свого соціального й культурного становлен­ня цей народ устиг почути й сприйняти мудрість вічних, епохальних рядків.

16.02.2013


Тетяна МОРГУН оглядач «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР 2000
Ваше ім'я:
Коментар:
  введіть цифри на картинці
УВАГА!

З метою підвищення попиту на газету "Профспілкові вісті" редакція прийняла рішення припинити практику розміщення повного чергового номеру у pdf-форматі на власному сайті. Натомість обмежитися публікацією першої сторінки та анонсів найрезонансніших матеріалів. Пропонуємо читачам передплачувати видання. З умовами передплати можна ознайомитися у розділі ПЕРЕДПЛАТА.

НОВИНИ

21.06.2019 23:41

21.06.2019 23:38

21.06.2019 23:07

21.06.2019 23:07

10.06.2019 00:21

10.06.2019 00:20

27.05.2019 00:32

27.05.2019 00:20

27.05.2019 00:16

21.05.2019 21:43

Усі новини


Опитування

Чи подобається вам новий дизайн газети?

Так
- 63,89 %
Ні
- 31,94 %
Усього: 72 голосів


Аккумуляторы для ноутбуков
Интернет-магазин по продаже батарей и блоков питания.






 

Профспілкові ВІСТІ, 1990-2018©

01042, Украіна, м. Київ
бульвар Дружби народів, 5.
Тел/факс: 528-70-49
Використання матеріалів сайту дозволяється за умови посилання