ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

Вклонитися митцю…

Заповіт духовного батька ук­раїнського народу – письмен­ника, поета, художника, гро­мадського діяча, філософа Та­раса Григоровича Шевченка виконано… Коли піднімаєшся на Чернечу, нині вже Тарасо­ву, гору, де похований Кобзар, відкриваються дійсно ней­мовірні краєвиди, краса яких перехоплює подих!

Місто Канів, розташо­ване в Черкаській області, асоціюється насамперед зі спогадами про життя і творчість великого україн­ського поета та художника Тараса Шевченка, могилою великого мислителя на Чер­нечій горі та літературно-меморіальним музеєм.

Одна з найвищих у Ка­неві гора відома в усьому світі тим, що 22 травня 1861 року вона навіки прийняла прах великого українсько­го письменника і художни­ка, справжнього патріота України Тараса Шевченка. Відразу ж канівці перейме­нували гору на Тарасову. За життя Кобзар знав і любив Канівські гори. Він бував тут у 1859 році, коли шукав собі ділянку під садибу і вподобав місцину над Дні­пром між Каневом і селом Пекарі (за 2 кілометри вниз по Дніпру від Чернечої гори). Однак не встиг...

Улітку 1884 року на Та­расовій горі народним ко­штом збудували перший народний музей Кобзаря – «Тарасову світлицю», впо­рядкували його могилу, встановили монументаль­ний чавунний пам’ятник-хрест за проектом акаде­міка архітектури Віктора Сичугова. І лише 10 червня 1918 року Рада Міністрів Української держави ви­знала могилу Тараса Шев­ченка національною влас­ністю. Трохи пізніше – в серпні 1925 року, з метою охорони меморіалу мит­ця постановою РНК УСРР територію могили Т. Г. Шевченка було оголошено державним заповідником. Нині це широковідомий у світі культурно-освітній, науково-дослідний і ту­ристичний центр, який вивчає і популяризує надбання української національної і світової історико-культурної спад­щини, творчість Кобзаря, історію Тарасової (Черне­чої) гори, а також здійснює на своїй території охорону пам’яток культури від до­історичних часів до сього­дення, а також природного ландшафту.

Враховуючи значимість Тарасової гори у форму­ванні духовності нації, розбудови державності і творення української культури, а також на ви­конання рішень Кабінету Міністрів України та Ука­зів Президента, 2000 року запроваджено широко­масштабну програму роз­витку Шевченківського на­ціонального заповідника, яка включає заходи щодо капітального ремонту іс­нуючих музейних споруд із максимальним набли­женням будинку-музею до первісного задуму ар­хітекторів Василя Кричев­ського та Петра Костирка, реконструкції під’їзної дороги та інженерних ко­мунікацій, благоустрою території нижнього парку. Цю роботу було завершено 2010 року.

Щороку Шевченків­ський національний запо­відник відвідують понад 100 тисяч туристів з Укра­їни і багатьох зарубіжних країн.

Приміщення музею Шевченка було збудовано в 1935–1937 роках за проек­том Василя Кричевського, якого вважають автором українського архітектур­ного модерну. У 2003–2010 роках будівля музею пере­бувала на реконструкції. Головним проектуваль­ником було обрано «Укр-НДІпроектреставрацію». Працівники інституту за­пропонували відтворити початковий вигляд будин­ку за проектом В. Кричев­ського. За початковим за­думом будівля мала бути прикрашена українськи­ми орнаментами, викона­ними технікою майоліки. Планувалося відновити первісне колористичне рі­шення інтер’єрів, яке зна­йшли під більш пізніми нашаруваннями. Роботи було виконано на 90%, проте згодом автором но­вого проекту музею стала Лариса Скорик. Він карди­нально відрізнявся від по­переднього задуму та був виконаний у сучасному стилі. Тож тепер граніт, дзеркала, відеокамери, електронні монітори – все, що нині там бачимо, аж ніяк не додають музею ко­лориту…

Колекція музею нарахо­вує понад 20 тисяч унікаль­них пам’яток, окрасою яких є меморіальні речі й офор­ти Тараса Шевченка, рід­кісні видання його творів, високохудожні витвори українських та зарубіжних митців, шедеври народної художньої творчості, цінні архівні документи, фото- і кіноматеріали, аудіо- та відеозаписи знаменитих бандуристів та кобзарів.

Усі новини