« на головну 23.07.2024
Архів номерів  •  Актуальний номер » (1254)
04
Липень
 
Інтерв’ю
 
ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ


РУБРИКИ


Передплата





Статті Інтерв`ю

ЮРІЙ ПЕТРЕНКО: «МЕНЕ ТРИМАЄ РОБОТА!»

ЮРІЙ ПЕТРЕНКО: «МЕНЕ ТРИМАЄ РОБОТА!»

Майже 20% членів профспілок з почат­ком широкомасштабної агресії взяли в руки зброю і стали на захист країни. Один з них Пе­тренко Юрій Федоро­вич, позивний «Петер», якого ми хочемо пред­ставити читачам.

– Юрію Федоровичу, розкажіть, будь ласка, про себе.

– Народився я 31 грудня 1962 року у м. Кривий Ріг. Трудо­ву діяльність розпочав після закінчення інституту, був на­правлений на роботу на бу­дівництво алюмінієвого за­воду до Сибіру, адже за фа­хом я будівельник. Звідти призваний до лав Радянської армії. Два роки відслужив за­ступником командира роти. Після армії повернувся в Україну і продовжив працю­вати на будівництві – у Кри­вому Розі, спочатку на буді­вельному комбінаті, а потім у «Криворіжтепломережі» був начальником дільниці, а з 2004 року обраний головою профспілки нашого підпри­ємства – «Криворіжтепломе­режі» і по сьогоднішній день є головою профкому.

– Де вас застала звістка про початок повномасштабної війни?

– У 2014 році, коли росіяни за­хопили Крим і розпочалася антитерористична операція на сході країни, я як свідома людина пішов добровольцем до військкомату. На той час мені вже виповнився 51 рік, і сказали, що я знятий з облі­ку, потім мені запропонува­ли, якщо я хочу й надалі пе­ребувати на військовому об­ліку, потрібно написати зая­ву. Я так і зробив. Нас залуча­ли до навчань, і на полігонах, і до теоретичних, але не мобі­лізовували на той час на фронт. У 2017 році нам всім, хто перебував у роті охорони, видали такі повістки, де було написано, що на випадок мо­білізації нам прибути без по­передження до віськкомату, що я і виконав 25 лютого 2022 року. І в цей же день мене мо­білізували до ЗСУ.

– Ви проходили додатко­во військове навчання, чи відразу – у бій?

– Я був зарахований на поса­ду командира взводу роти охорони. Ми були у Кривому Розі, виконували завдання по охороні важливих інфра­структурних об’єктів, прово­дили навчання зі стрільб та інше, готувались до боєзіт­кнення з ворогом.

Так було по квітень 2022 року. У квітні мій взвод напи­сав заяви, що ми хочемо йти на передову у діючі війська. Ми думали служити і воюва­ти разом – одним взводом, на жаль, так не вийшло. Нас усіх розподілили у різні вій­ськові підрозділи. В травні я вже був зарахований до скла­ду 93-ї бригади Холодний Яр на посаду командира взводу стрілецького батальйону. Десь приблизно місяць ми проходили залагодження, і вже з 2 червня зайняли пози­ції на передовій, де воював до початку жовтня. Загалом перебував на 5-ти напрямах. Двічі наш підрозділ був під Ізюмом, двічі – під Слов’янськом. Крайній раз був під Бахмутом – на східно­му його краю, на підступах до Бахмута. Там був двічі контужений, другий раз дуже сильно і десь вже на­прикінці вересня підлікував­ся, а в грудні 2022 року мені виповнилось 60 років і мене звільнили за віком.

– Що б ви хотіли розповісти про своїх військових друзів?

– Ще перебуваючи у Кривому Розі ми всі у моєму взводі гарно здружились. Але, на жаль, з того підрозділу вже 10 немає в живих.

Ми і хотіли разом воювати, бо були друзями. А вже у 93 бригаді були побратимами, ми прикривали один одному спини, стояли плече до пле­ча. Я пам’ятаю і згадую усіх, але це було таке життя хао­тичне, сумбурне. Тоді я бага­то чого переосмислив і пере­жив. Друзі, звісно, також були, я дружив з командира­ми взводів нашої роти – Не­зальзов Родіон, позивний «Грек», і Бунич Ігор, позив­ний «Джміль». Досі ми теле­фонуємо один одному, лис­туємося. З того взводу, де я був, вже більше половини, на жаль, немає серед живих.

– Після демобілізації з лав ЗСУ як у подальшому склалася Ваша доля, Ви повернулись на своє ро­боче місце?

– Після того, як мене по ме­дицині трохи підлікували, директор запросив мене знову стати до роботи і про­довжити працю на підпри­ємстві. Я адаптувався не од­разу, трохи довелось знову перебудовуватись, аби при­стосуватися до мирного життя, але мені і колеги і керівники підприємства до­помогли в цьому. До речі, я як був у війську, то не втра­чав контакту зі своїми спіл­чанами. Я часто був на зв’язку, ми вирішували усі питання, які я міг допомог­ти вирішити з передової, за­вжди був на зв’язку з про­фкомом. Моя профспілка мені також допомогла і всьому нашому підрозділу – надсилала всілякі побуто­ві речі, а також лопати, за­ступи та інший шанцевий інструмент, взагалі багато різного обладнання. Дуже допомагала профспілка.

І зараз, коли я звільнився з армії, не втрачаю зв'язок зі своїми побратимами, які ли­шились на фронті. Коли у них були прохання про якусь допомогу, то ми на­шою профспілкою завжди їм допомагали, зокрема, ремон­тувати машини, на яких хлопці їздять. І генератори закуповували, і пили, а край­ній раз мене попросили зі­брати кошти на дрони, ми це зробили і отримали від 93-ї бригади подяку.

– Як ви бачите своє по­дальше життя?

– У мене велика родина – мати 88 років, дві доньки і син. Доньки вже дорослі, а сину 15 років, троє онуків, онука народилась вже 2023 року. Є для кого жити і кого захищати.

Хочу поділитися своїми вра­женнями. Поки я служив, у мене була можливість тимча­сово з війни приїхати додому і мене дуже вражала велика різниця між військовою і від­носно мирною ситуацією. Коли ти бачиш, що відбува­ється на переднім краї, як жи­вуть цивільні в містах і селах, де ми були, і коли приїжджа­єш у мирне життя, – це дві кра­їни, по-різному люди живуть. Ті, хто живуть тут, не відчува­ють того, що люди відчувають там, дуже великий контраст. Це дуже незрозуміло – не вся країна, на жаль, воює і не всі розуміють, що там твориться. Це дуже ріже по серцю.

І все ж, всі ми живемо надією на перемогу і все, що може­мо, робимо для цього. Я вже багато чого пройшов, мені вже не страшно. З моєї роди­ни ніхто нікуди не поїхав з України. Хоча на початку у дівчат була така можли­вість, але вони сказали, що мене не покинуть.

Мене тримає робота. Я відчу­ваю, що потрібний людям, і все те, що я і мої колеги роби­мо, наближає час нашої Пе­ремоги.

РОЗМОВУ ВІВ ЮРІЙ РАБОТА

15.03.2024



ДОДАТИ КОМЕНТАР 2000
Ваше ім'я:
Коментар:
  введіть цифри на картинці
УВАГА!

З метою підвищення попиту на газету "Профспілкові вісті" редакція прийняла рішення припинити практику розміщення повного чергового номеру у pdf-форматі на власному сайті. Натомість обмежитися публікацією першої сторінки та анонсів найрезонансніших матеріалів. Пропонуємо читачам передплачувати видання. З умовами передплати можна ознайомитися у розділі ПЕРЕДПЛАТА.

НОВИНИ

10.07.2024 21:02

08.07.2024 20:16

08.05.2024 21:25

08.05.2024 21:01

05.04.2024 21:44

22.03.2024 19:35

15.03.2024 18:49

15.03.2024 18:46

10.02.2024 18:02

10.02.2024 18:01

Усі новини


Опитування

Якою б Ви хотіли бачити улюблену газету "Профспілкові вісті" надалі?

Традиційною паперовою, друкованою
- 0 %
Новітньою електронною (виключно в інтернеті за передплатою)
- 0 %
Змішаною (відкриття передплати на електронну версію при збереженні паперово-друкованого формату)
- 0 %
Усього: голосів






 

Профспілкові ВІСТІ, 1990-2023©

01042, Украіна, м. Київ
Майдан Незалежності, 2
Тел/факс: 528-70-49
Використання матеріалів сайту дозволяється за умови посилання