ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

Розмова з головою Профспілки будівельників Німеччини Дітмаром ШЕФФЕРСОМ

 «Ми впливаємо на політику так, щоб політики дослухалися до нас»

– Найважливішим завдан­ням нашої профспілки було, є і залишається поліпшення умов праці робітників, зайня­тих у будівельній галузі. Цьо­го ми досягаємо за допомогою тарифної політики: укладаємо тарифні угоди, колективні до­говори, обстоюючи їх від імені наших працівників. Ми нама­гаємося впливати на політику так, аби політики створювали рамкові умови для розвитку будівельної галузі Німеччини.

Наведу приклад. Для спри­яння житловому будівництву в Німеччині ми домоглися від влади реалізації програми до­помоги, щоб приватний забу­довник міг провести енергетич­ну санацію своєї будівлі: вико­нати теплоізоляцію даху, замі­нити вікна на енергозберігаючі. В кінцевому результаті це за­безпечить зменшення витрат на опалення. Відтак, по-перше, ми зберігаємо робочі місця для робітників, які здійснюють цю санацію, і, по-друге, захищаємо клімат. Іще один приклад – це законодавче вдосконалення за­конів з охорони здоров’я та за­хисту робочих місць.

– Сьогодні багато говорять про соцпартнерство. Як роз­вивається соціальний діалог у будівельній галузі Німеччи­ни? Якщо виникають спірні питання, як Ви їх вирішуєте?

– У будівельній галузі Ні­меччини існує доволі тривала традиція соціального партнер­ства. Багато років тому ми до­мовилися з роботодавцями про створення так званих соці­альних кас взаємодопомоги.

Так, у галузі діє Пенсійна каса. Будівельник, який бага­то років пропрацював на бу­дівництві і йде на пенсію чи за якихось інших причин стає не­працездатним, окрім звичай­ної державної пенсії, отримує ще й додаткову пенсію із каси взаємодопомоги будівельного пенсійного забезпечення.

Нині з цієї каси отримують пенсії близько 410 тис. буді­вельників. У цілому в будівель­ній сфері Німеччини нарахову­ється близько 700 тис. будівель­ників. Оскільки профспілка та роботодавці спільно керують цією касою, то ми просто при­речені вести діалог. Загалом на цей час балансова сума Соці­альної каси в будівельній сфе­рі становить 4,5 млрд євро.

Я нині голова наглядової ради Соціальної каси, і щоро­ку голова ради змінюється. Приміром, один рік головує профспілкова сторона, наступ­ного – роботодавці. Керування здійснюється на двосторонній основі. Тарифні угоди діють лише для роботодавців, які є членами Об’єднання робото­давців, і для працівників на­йманої праці, які є членами профспілки. Якщо ж роботода­вець не є членом Об’єднання роботодавців, то він не зобов’язаний дотримуватися поло­жень тарифної угоди або ко­лективного договору і не спла­чує кошти до Соціальної каси. Але тоді ця система не працю­ватиме. Тож держава ухвали­ла рішення, що тарифні угоди є обов’язковими для всіх у цій галузі. Незалежно від того, підприємство є членом Об’єднання роботодавців чи ні. Тому всі мають сплачувати ко­шти до цієї каси.

Відтак хоч би в якій фірмі не працював будівельник, він все одно отримуватиме фінансову допомогу із Соціальної каси.

Соціальна каса допомагає вирішувати й інші питання. Так, у будівельній галузі Ні­меччини близько 30 тис. учнів виробничого навчання. А за нього потрібно платити. Від­так для того, аби підприєм­ства мали мотивацію вклада­ти кошти у навчання учнів, ко­жен роботодавець має вносити до каси навчання 2% від зарплати. Ці гроші спрямовують­ся лише на підприємства, які справді беруть до себе учнів виробничого навчання. Це ще одна мотивація для роботодав­ців навчати робітників.

– Невже все так добре?

– Незважаючи на позитивне соціальне партнерство, між нами виникає чимало супере­чок. У квітні-травні ц.р. я про­водив тарифні переговори з Ор­ганізацією роботодавців Ні­меччини. Положення цієї уго­ди є дійсними для всіх робітни­ків у будівельній галузі. Ми ви­магали суттєвого збільшення зарплати і суми компенсації за використання робітником власного автомобіля, яким він добирається до роботи.

У цьому питанні ми довго не могли знайти спільної мови, вже навіть підготувалися до страйку, проте роботодавці все ж таки пішли на поступки. Було підписано угоду про під­вищення тарифної оплати на 3,1% на період за 13 місяців.

– Як укладаються колективні договори і тарифні угоди? Які умови в них обумовлюються?

– У Німеччині діє закон про тарифну угоду, у якому чітко прописано, що держава у цих тарифних угодах участі не бере. Колдоговори, що їх укла­дають на підприємствах, не регулюють рівень зарплати, тому що це питання регулю­ється тарифними угодами.

Закон із тарифного регулю­вання, який був прийнятий після Другої світової війни, надзвичайно важливий. Якби не було закону, що забороняє у колдоговорах розглядати рі­вень зарплати, то могла б тра­питися ситуація, коли на під­приємствах у колдоговорах під тиском власника могли б занижуватися показники, зарплата і не бралася б до ува­ги тарифна угода. Оскільки це заборонено, то тарифні угоди діють для всіх підприємств.

І навіть якщо роботодавець не є членом Об’єднання робо­тодавців, то все одно колдого­вір і тарифна угода мають укладатися на підприємстві лише з профспілкою.

Є підприємства, де немає профспілок і де роботодавці не є членами Об’єднання робото­давців. У цьому разі рівень оплати праці фіксується в тру­дових контрактах. Проте нерід­ко робітники об’єднуються і по­чинають вимагати, щоб робо­тодавець вступив до Об’єднання, адже тоді вони будуть захи­щені тарифною угодою, або ж вдаються до страйку, аби робо­тодавець уклав з їхньою проф­спілкою колективну угоду на рівні підприємства.

Представники нашої проф­спілки у різних містах обира­ють своїх представників до Фе­деральної тарифної комісії на центральному рівні. Відтак 80–90 делегатів цієї комісії від профспілок приїздять до Франкфурта, і ми починаємо дискутувати, щоб знайти спільне рішення про можливе підвищення зарплати. Піля того ми готуємо листівки, роз­повсюджуємо їх, повідомляє­мо цю інформацію у ЗМІ.

Такі листівки також розпо­всюджують на наших підпри­ємствах. Секретарі профспі­лок дізнаються у працівників не тільки про те, що вони хо­чуть отримати, а й запитують, що кожен із них може зробити, аби ці вимоги обстояти.

Як керівник переговорів я маю володіти інформацією про те, як розподіляються наші сили, групи. Адже якщо пе­реговори виявляться складни­ми, то ми можемо вдатися до страйку. У цьому разі ми до­мовляємося з Об’єднанням ро­ботодавців про проведення пе­реговорів для пошуку компро­місу. Причому пошук відбува­ється з обох сторін. Роботодав­ці і профспілка шукають у сво­їх лавах більшість для під­тримки такого компромісу.

Після того, як обидві сторони кажуть «так», – все складається добре. Якщо ж одна сторона не погоджується, то у тарифній угоді це регулюється так: перед тим, як розпочати страйк, проф­спілка звертається до незалеж­ного арбітра – третейського суд­ді, якому можна довіряти і який спробує цей спір вирішити мир­ним шляхом.

Іноді трапляється так, що й арбітр не може допомогти зна­йти порозуміння. Тоді розпо­чинаємо страйк.

– Одна з болючих проблем – скорочення робочих місць. Як профспілка допомагає його вирішити?

– Як я вже зазначав, з одного боку, ми намагаємося поліпшу­вати рамкові політичні умови. З іншого – існують різноманітні гнучкі моделі організації робо­чого часу, і якщо їх застосовува­ти, то перед підприємством не так гостро стоятиме питання скорочення робочих місць.

Інколи ми йдемо на поступ­ки, на деякий час змінюємо по­ложення тарифних угод. Так, часом погоджуємося на мо­дель часткової або неповної зайнятості. Але як? Робітники працюють менше годин, ніж належить, і підприємство оплачує їм фактично відпра­цьовані години. А за скорочені години працівникові платить держава через організації із працевлаштування.

Завдяки цьому положенню нам вдається врятувати бага­то робочих місць, відтак під­приємство має змогу зберегти своїх робітників.

Із податків, що сплачують підприємства та робітники, держава створила касу для оплати праці працівників, що трудяться неповний робочий день.

– Як розвивається міжнародна співпраця профспілки будівель­ників? Чи вдається використо­вувати досвід інших країн?

– Я завжди використовую до­свід інших країн у своїй роботі. Адже у багатьох країнах є речі, які регулюються краще. Якщо, приміром, система соціальної каси діє в одній країні, то її за­проваджують і в нашій країні. Програми допомоги з енерге­тичної санації приміщень по­чали діяти на основі обміну до­свідом профспілок на міжна­родному рівні. Сьогодні швед­ські профспілки теж розгорну­ли дискусію з урядом про за­провадження таких програм.

20.07.2014

Тетяна РУБАН, «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини