ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

Чому море теплішає

Нещодавно у «Профспілкових віс­тях» було надруковане інтерв’ю з Го­ловою ФПУ Василем Хара, яке уваж­но прочитали й у колективі кримсь­кого санаторію «Лівадія» Укрпрофоздоровниці. І, зрозуміло, не тільки тому, що цей санаторій згадується в інтерв’ю.

 «Для всіх нас – і двохсот співробітників, і тисяч людей, які покращують тут здоров’я, вкрай важ­ливо відчути підтримку, почути про принципову позицію нашої Федерації, – говорить головний лікар санаторію, заслужений лікар України Олександр Плахотний. – Саме це ба­чимо й у конкретних спра­вах. Василь Хара, Сергій Українець, інші керівни­ки, а також юристи ФПУ забезпечили нас необхід­ною правовою базою для обстоювання свого закла­ду. Ми впевнено витриму­ємо тиск різноманітних перевірок з боку крим­ських адміністративних органів, інспекцій, бо керуємося законом, захи­щаючи інтереси людей праці».

За цими словами – рі­шучість умілого хірурга, твердість досвідченого керівника. До речі, по­знайомив мене з ним на­чальник сусіднього «При­кордонника» Іван Чорний, коли днями святкувався ювілей цього санаторію. Ювіляри говорили про те, що досвід фахівців «Ліва­дії», заснованої ще у 20-ті роки минулого століття, неодноразово ставав їм у пригоді.

На «Прикордонник» – так само як на санаторії інших силових та владних структур, звісно, ніхто не зазіхає. А от профспілко­вий чомусь розглядають як «слабку ланку». До речі, як свідчить архів­ний документ, що висить у рамці на стіні в кабінеті головного лікаря, колись «Лівадія» мала ім’я «вож­дя народів». Отже, «вож­ді» передали колишню царську власність наймасовішій організації трудящих, а за демократії комусь кортить розпочати зворотний процес?!

Поруч з архівним – су­часні документи: нагоро­ди санаторію за перемоги у кримських і всеукраїн­ських конкурсах, відзна­ки від тих самих силових структур, а також Подат­кової адміністрації – за сумлінну сплату всіх по­датків тощо. Дружні сто­сунки склалися й з міс­цевою радою – колектив санаторію було відзначе­но на Дошці пошани, де нещодавно висів портрет головного лікаря «Ліва­дії».

«Ми бачимо, що чис­ленні перевіряючі стали частіше, ніж зазвичай на­відуватися до нас не тому, що підозрюють у якихось порушеннях, а тому, що дістали відповідні вказів­ки, – кажуть «лівадійці». – Що ж, якщо вже так, то з їхньою допомогою ми по­бачимо, над чим іще слід попрацювати. І налашто­вані саме на це».

Дійсно: працюють тут люди конструктивні, вони знаходять позитивні моменти навіть у тиску – мовляв, з боку видні­ше. Лікувальний пляж санаторію – охайний, зі зручностями. Але ж пере­віряючі знайшли недолік: треба встановлювати не загальні бачки для сміт­тя, а окремо для кожного виду відходів. Треба – зна­чить, треба. Профспілки завжди за високу культу­ру обслуговування. Які ж можуть бути суперечки і при чому тут власність?

– Щодо пляжів, їх рекон­струкції ми маємо масш­табні плани, – ділиться О. Плахотний. – Звісно, для їх реалізації, а також для втілення інших на­ших проектів потрібні інвестиції, а криза піді­рвала відповідні можли­вості. Але ж і у кримської влади немає на це грошей. А якщо вона бажає одно­разово поповнити бюджет за рахунок продажу на­шого та інших санаторіїв, забравши їх, то це – хиб­ний шлях. Нові власники захочуть швидко «відби­ти» вкладені гроші, й по­чнеться те, що ми бачимо навкруг.

Наш колектив теж при­вчається заробляти гро­ші, – продовжує головний лікар. – Як же без цього?! Створили сучасну служ­бу маркетингу. Але ж для цього не треба змінювати власника. У нас він і без того досить ефективний. Скажу за останнє деся­тиріччя, коли очолював санаторій. Приміром, ре­конструювали водоліку­вальне відділення, старі корпуси, переобладнали номери без зручностей – у кожному тепер є все необхідне. Їх стало трохи менше, але ж утримуємо доступний рівень цін на масові путівки. А той, хто бажає жити в апартамен­тах, платить відповідно більше.

Ми познайомилися з мешканцями ВІП-корпусу – москвичами, заступни­ком генерального дирек­тора Центру сертифікації та екологічного моніто­рингу, доктором сільсько­господарських наук, лау­реатом Державної премії Росії в галузі науки і тех­ніки Олексієм Кургано­вим, його сином – головою столичної колегії адво­катів Олексієм та онуком – першокласником Ярос­лавом. Вони задоволені і сервісом, і лікуванням у профспілковій оздоров­ниці, навіть продовжили перебування тут.

«Приємно спілкувати­ся з представниками тру­дових колективів Украї­ни, чути, що їм, як і нам, тут сподобалось, – заува­жує московський учений. – Я свого часу працював у Чорнобильській зоні, захистив пов’язану з нею дисертацію й маю міцні зв’язки з виробничника­ми, аграріями вашої краї­ни. І прекрасно, що в «Лі­вадії» для них створено такі чудові можливості для оздоровлення, від­починку. Вони їх цілком заслужили, й дійсно – по­трібно все це зберегти».

Навряд чи варто у цій статті перераховувати все, чим славиться «Лі­вадія», традиційні та су­часні методи лікування, що застосовуються тут. Але ж не можна не за­значити, що ця велика оздоровниця (сім спаль­них і три лікувально-діагностичних корпуси), розташована у знамени­тому палацовому комп­лексі, має кардіологічну спеціалізацію. Причому тут діє єдине на узбереж­жі відділення реабіліта­ції хворих, які перенесли гострий інфаркт міокар­да. То ж до усього цього надбання треба ставити­ся щиросердно!

А щодо коштів на по­дальший розвиток… Го­ловний лікар показав, які куточки великої території можна було б на тендерній основі здати в оренду. Не­хай інвестори одержують тут свій прибуток, части­ну якого вкладають у по­дальшу модернізацію са­наторного господарства. Це взаємовигідно для Укрпрофоздоровниці, сана­торію, ділових партнерів.

Звісно, тут потрібні сумлінні, надійні парт­нери, які серйозно за­ймаються економікою, вирішують соціальні проблеми трудових ко­лективів. А налагодити співробітництво з ними можуть допомогти га­лузеві профспілки – на­самперед промислові. Звичайно, мобільнішим має бути співробітництво з фондами соціального страхування, щоб спершу вирішувалися бюджетні, тендерні проблеми. Не тільки «Лівадія» бага­то втратила від того, що пільгові соцстрахівські путівки почали реалізо­вувати лише наприкінці липня. Та й і це добре. Принаймні все слід пла­нувати. Щоб санаторним працівникам не казали «потерпіть іще», «от-от питання вирішиться», а щоб вони мали чітку перспективу й змогу від­повідно розподіляти своє навантаження.

– Як пройти до моря? – запитав я у якоїсь пари.

– Та ми ще не ходили, воно, кажуть, холодне. Здається, отією Царською, або, як там написано, Со­нячною стежкою.

Стежка виявилася більш ніж шестикіломе­тровою і, як урешті-решт з’ясувалося, вела не до моря, а пролягла вздовж, над ним. А до моря – ось воно, видно серед кипа­рисів! – можна дістатися санаторними ліфтами або вниз сходами, що ведуть і наверх. Скільки, виявля­ється, шляхів – тільки не треба блукати-плутати, щось вигадувати, коли є перевірені. Тим більше, що море із середини лип­ня все ж таки стало те­плішим. Течія змінилася – усім на користь.

Так воно і має бути.

НАГОЛОС

Те, що нині відбувається на південному узбережжі Криму, може побачити кожний, хто сюди приїжд­жає: намагання невідомо (чи відомо) кого захопи­ти бодай кожний клаптик цієї всеукраїнської, сві­тової скарбниці. Землі вже мало – давай і море, дороги до нього! У привласнених чи нових будів­лях навряд чи хтось буде займатися копітким, все­сезонним оздоровленням трудівників. Поверхи здебільшого здають під готелі, квартири для тих, хто у змозі за них заплатити, навіть постійно про­живаючи в іншому місці.

02.08.2011

Семен ПЕРЦОВСЬКИЙ, спецкор «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини