СЕРГІЙ БИЗОВ: «МИ ПРАЦЮЄМО НАД ЗРОСТАННЯМ АВТОРИТЕТУ ПРОФСПІЛОК У СУСПІЛЬСТВІ»

Велика чистка

 Багатостраждальний люстраційний Закон «Про очищення влади», ухвалений парламен­том і підписаний Президентом України, набрав чинності з 16 жовтня. Відтак в Україні почала діяти процедура очищення влади, себто звіль­нення тих, хто своїми діями цю владу запля­мував. Одночасно з викриттям поплічників режиму Януковича закон передбачає можли­вість перевірки та контролю осіб, які претен­дують на посади в органах державної влади та місцевого самоврядування.

Кого звільнять, а хто залишиться поза увагою закону, а також кому це належить вирішувати, «Профспілкові вісті» з’ясовували разом з екс­пертами та політологами.

 Операція «Люстрація»

Під люстрацію з позбавленням права обіймати будь-яку державну посаду впродовж 10 років потраплять чимало чиновників. Крім колишніх радянських керівних партпрацівників і співробітни­ків КДБ, людей, внесених до єдиного держреєстру як корупціонерів, у владу більше ніколи не зможуть потрапити всі вищі посадові особи часів Януковича. У законі цей період означений конкретни­ми датами: від 25 лютого 2010 до 22 люто­го 2014 років. Тож люстрації підлягають екс-президент, екс-прем’єр, міністри, глави силових відомств, усі члени Вищої кваліфікаційної комісії суддів і Вищої ради юстиції, а також члени РНБО. Лю­страція поширюється і на представників ЦВК та виборчкомів, винних у фальсифі­каціях виборів, і на місцевих чиновни­ків, які так чи інакше перешкоджали проведенню мирних акцій протесту. Ін­шими словами, продемонстрували повну безвідповідальність влади. В інтерв’ю українському телеканалу міністр юсти­ції Павло Петренко розтлумачив цю нор­му закону: «З точки зору нашого законо­давства, ці люди начебто і не злочинці. Вони не брали безпосередньої участі в організації протиправних дій на Майда­ні. Але ці люди були наділені владою, повноваженнями. На той час вони були публічними діячами. Ті ж міністри, за­ступники міністрів, особливо перші за­ступники міністрів. Загалом, тодішня влада мала б бути відповідальною».

З такими висновками важко не пого­дитись. Адже чиновники не тільки пору­ шували права людини, а й сприяли, аби мирні демонстранти потрапили до в’язниць. Це і прокурори, і слідчі, і пере­січні співробітники відомств. Таких, стверджують у Мін’юсті, очікує справед­ливе рішення суду. Покарання не вдасть­ся уникнути нікому. Звісно, якщо Закон «Про очищення влади» не стане черго­вою передвиборчою обіцянкою.

Позитив цього закону в тому, переко­нують політологи, що це документ пря­мої дії. Перебував чиновник на керівних посадах більше року в період з 2010 по 2014 роки? Працював на вищих керівних посадах у період революції гідності? Фа­брикував чи сприяв фабрикації судових рішень проти учасників Майдану? Тако­го чиновника мають звільнити – і крап­ка. Рішення оскарженню не підлягає.

Та головне, стверджують незалежні експерти, аби кадрова гільйотина не за­чепила всі голови підряд, як за часів Французької революції, коли кати опісля самі ставали жертвами. Треба неодмінно враховувати право громадян на право­вий та інформаційний захист, аби кожен міг відстояти свої права. Правозахисник Едуард Багіров закликає владу при за­стосуванні закону керуватись більше ро­зумом, аніж емоціями.

Політичні експерти занепокоєні меха­нізмами реалізації закону. Провідний політолог Володимир Фесенко ствер­джує, що документ суперечить і Консти­туції, і трудовому законодавству, відтак може стати прямим приводом для по­дання позовів до суду. «Якщо влада звільнить сотні тисяч, мільйони людей, ми отримаємо в умовах революції армію контрреволюціонерів», – застерігає він.

У авторів закону – своя логіка. Лю­страція, кажуть вони, не каральна опе­рація і не порушення прав людини, а своєрідний фільтр і процедура недопу­щення до влади тих, хто працював там раніше і при цьому надто завинив перед народом.

 Каяття без вороття

Отже, хто був раніше при владі і при цьому має «гріхи» перед законом, підля­гає люстрації в першу чергу. Той, хто без «гріхів», має довести свою правоту. Спра­ведливо, що відтепер ухилитися від про­цедури очищення не дано і не дозволено нікому, хто потрапить у рамкові поло­ження Закону «Про очищення влади». І тут постає закономірне запитання: хто з чиновників не хоче люстрації? Відповідь очевидна: той, хто боїться її наслідків, хто вперто тримається за свою посаду. Людина, за душею якої немає провини перед власним суспільством, погоджу­ється на громадське опитування без жод­ного сумніву й роздуму.

Остерігаються чиновники й перевірки своїх декларацій. Майнова люстрація, стверджують в Міністерстві юстиції, торкнеться всіх без винятку, хто має на­мір обійняти посаду на державній служ­бі. Масштабність майнової перевірки на місцевому та районному рівнях багато в чому залежатиме від контролю громад­ськості та журналістів за цим процесом. Не зайве перевірити декларації доходів і в родичів можновладців. В Україні, як ніде в іншій демократичній державі, процвітає практика, коли всі статки, осо­бливо незаконно зароблені, оформляють­ся на дружин, дочок, зятів і навіть до­машніх собак та котів. Тож якщо особа задекларувала дохід у 20 тис. грн на рік, а придбала квартиру чи маєток за пів­мільйона, їй не уникнути ретельної пере­вірки вартості майна і правильності за­повнення декларації. Занепокоєння гро­мади викликає той факт, що чиновники поспіхом вигадують схеми, як уникнути люстрації. В законі є норма, що учасни­ки АТО можуть отримати певну амніс­тію. З’явилась інформація, що вже поча­ли надавати таку послугу за великі гро­ші. Схема проста: людина їде в зону АТО, отримує довідку від командира частини, нібито справді воювала, себто покаялась за свої гріхи. Нині таку інформацію ре­тельно перевіряють громадські активіс­ти. Тих, хто намагатиметься за будь-яку ціну отримати «корочку» учасника бойо­вих дій, чекає невідв оротна кара, ствер­джують бійці Національної гвардії.

Власне, Закон «Про очищення влади» був ухвалений через активну позицію журналістів та громадських активістів. Його втілення потребує посиленої уваги і зусиль громадськості. Однак сам по собі закон працювати не буде, перекону­ють експерти. Потрібна адміністративна реформа, реформа державної служби, ре­форма діяльності центральної виконав­чої влади. Та це робота влади на майбут­нє. Нині ж Україна чекає від влади рево­люційних і водночас виважених кроків у питаннях люстрації.

Перепустка до сміттєвого контейнера

Поки українці чекали підпису Прези­дента під Законом «Про очищення вла­ди», саме влада поставила під сумнів за­конність люстрації. Генеральний проку­рор України Віталій Ярема заявив, що деякі норми очікуваного документа не відповідають українській Конституції та міжнародному законодавству і спро­вокують численні позови до Європей­ського суду з прав людини. У заяві йшло­ся й про те, що Верховна Рада ухвалила закон під тиском громадськості.

Широкий загал збентежила така заява високопосадовця. Один із співавторів за­кону Віктор Чумак мусив публічно від­повідати генеральному прокурору:

«Так, закон жорсткий і дещо неспра­ведливий до декого. Але треба усвідоми­ти його вагу. Якщо ми зберігаємо старі еліти, бо боїмося їхніх позовів до Євро­пейського суду, то давайте відразу йти назад. Якщо ні, то йдемо вперед і при­ймаємо екстраординарний закон, бо си­туація нині вкрай екстраординарна».

Щодо твердження про закон, ухвале­ний виключно під тиском громадськос­ті, у більшості депутатів своє бачення. Саме тому, що такого закону не існува­ло, українці самі взялися «люструвати» чиновників через сміттєві баки, привсе­людно кидаючи туди тих, хто був запля­мований корупцією, пов’язаний з Парті­єю регіонів чи причетний до побиття ак­тивістів Майдану взимку. Сміттєбаки, побиття політиків – усе це наслідок від­сутності державного механізму люстра­ції. Закон має дещо остудити гарячі го­лови, переконані експерти.

Чому ці гарячі голови вдаються до та­ких низькоморальних учинків, як побит­тя, обливання зеленкою, жбурляння яєць та вкидання до сміттєвих контейнерів тих же депутатів? Не лише від власного безкультур’я. Народ обурений бездіяль­ністю влади і не може збагнути, чому за безчинства на Майдані жоден не поніс справедливого покарання. Якщо нинішня влада, переконані провідні правники, зво­лікатиме з реальним виконання Закону про люстрацію, вона ризикує зіткнутися з потужним суспільним спротивом, на тлі якого перепустки до сміттєвого кон­тейнера здаватимуться благом.

Хвилю актів фізичного насилля проти одіозних політиків і депутатів засуджу­ють не тільки в Україні, а й у Європі. По­сол Євросоюзу в Україні Ян Томбінський заявив, що акти насилля далекі від євро­пейських традицій. Від бажання судити правом натовпу застерігає і глава МВС України Арсен Аваков. На своїй сторінці в Фейсбуці він попереджає: «Ще кілька розбитих облич шуфричів, лінчованих пилипишиних – і Європа відвернеться від нас. Боюсь, що й Америка також».

Натомість юрист, заступник голови правління Центру політико-правових ре­форм Роман Куйбіда вважає, що україн­ський досвід очищення влади може ство­рити прецедент і сформувати нові право­ві міжнародні норми та стандарти з про­ведення люстрації з урахуванням прав людини. «В Україні інші виклики й уні­кальний досвід. Ті стандарти, що були вироблені в ході практики люстрації у східноєвропейських країнах, у нас є не­прийнятними. Там очищувалися від ра­дянських спецслужб, у нас же – від то­тальної владної корупції», – перекона­ний він.

•  Люстрація: чеський варіант

Більшість експертів вважають люстрацію, яку здійснила Чехія, найбільш дієвою та успішною. Вона полягала в буквальному очищенні апарату влади – міністрів, віце-міністрів, ректорів вузів, керівництва сило­вих служб та відомств (оборони, МВС, спецслужб) від ступеня пол­ковника і вище. Навіть якщо хтось був студентом спеціалізованого дипломатичного вишу в Москві (а він не міг не бути «під ковпаком» КДБ) чи на території СРСР більше трьох тижнів, то не міг обіймати посаду на державній службі.

За різними даними, відповідно до закону, в Чеській Республіці було проведено понад 300 тис. люстра­цій, понад 140 тис. людей, які про­тягом 1948–1989 років співпрацю­вали з комуністичним режимом і його органами, були відсторонені від керівних посад. Більшість з тих, хто не подолав люстраційного сита, нове державне керівництво перевело на посади з меншою мі­рою відповідальності, тобто на такі, що не вимагають перевірки цим законом. Таким чином уда­лось уникнути невдоволення кіль­кох тисяч людей, яких держава не викинула на вулицю, а лише нада­ла їм іншу роботу.

Власне, закон про люстрацію у Че­хії ухвалили ще 1991 року. І теж під тиском громадськості. Народ вима­гав рішучих змін, зняття з держав­них посад людей, які скомпромету­вали себе співпрацею з державною службою безпеки та загалом кому­ністичним режимом.

Самі ж чехи кажуть, що головну роль в повному очищенні влади зі­грав президент Чехословаччини, а потім і незалежної Чеської Респу­бліки Вацлав Гавел. Після свого об­рання главою держави він запро­сив до президентської адміністра­ції найкращих представників інте­лігенції, які не скорилися комуніс­тичному режиму і не намагалися пристосуватись до нього. Це були вчені, письменники, журналісти, психологи, актори, художники, музиканти.

На початку 1990-х радянські чи­новники зневажливо називали ко­манду Вацлава Гавела кочегарами, вантажниками, мийниками вікон. Стверджували, що люди, які не мають досвіду політичної діяль­ності та державотворення, не мо­жуть керувати країною. Передріка­ли її занепад і навіть повний крах. Однак історія розсудила інакше. Під керівництвом «непрофесіона­лів» Чеська Республіка побудувала демократичне суспільство, стала повноправним членом ЄС і НАТО.

14.11.2014

Раїса ЧИРВА, «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини