« на головну 03.12.2021
Архів номерів  •  Актуальний номер » (1133)
25
Листопад
 
Інтерв’ю
 
ЖОЛТ ДУДАШ: «ПРИЙНЯТТЯ ЗАКОНІВ ПРО БЗР ТА ІНСПЕКЦІЮ ПРАЦІ, ЩО ВІДПОВІДАЮТЬ СТАНДАРТАМ МОП І ЄС, Є КІНЦЕВОЮ МЕТОЮ ПРОЄКТУ»

ЖОЛТ ДУДАШ: «ПРИЙНЯТТЯ ЗАКОНІВ ПРО БЗР ТА ІНСПЕКЦІЮ ПРАЦІ, ЩО ВІДПОВІДАЮТЬ СТАНДАРТАМ МОП І ЄС, Є КІНЦЕВОЮ МЕТОЮ ПРОЄКТУ»


РУБРИКИ


Передплата





Статті Особистість

«Ми знали, як ризикував цей хлопець»

«Ми знали, як ризикував цей хлопець»

Ця зустріч із чотирма киянами, які здійс­нювали випробування та підготовку раке­ти, пілотованої Юрієм Гагаріним, відбула­ся три роки тому – напередодні 40-річчя за­гибелі першого космонавта. Але через певні обставини матеріал опубліковано не було.

Сьогодні, через 50 років із часу польоту в кос­мос першого землянина, по-новому усвідом­люєш, наскільки ці спогади непересічні. Не­має вже у живих двох наших співрозмовни­ків – Бориса Некряча та Анатолія Здебсь­кого. Щастя, що диктофонний запис зберіг їхні голоси. Спасибі Віталію Гладченку та Віктору Мірову за їхні розповіді про поча­ток космічної ери людства.

– А чи відомо вам, що Байконур спершу був «липовим» поселенням, легендою-прикриттям? – запитав Борис Некряч, колишній заступник на­чальника випробувально­го відділу, який прослу­жив на космодромі чверть століття. – Справжнє ка­захське містечко під цією назвою було розташоване за 350 км на північ від за­лізничної станції Тюра-Там, біля якої й почалося у 1955 році будівництво космодрому та невеликого дерев’яного «Байконура». Щоб казахи не розтягли споруду на дрова, її охо­роняла варта, яка зміню­валася раз на місяць. І все відбувалося в режимі по­вної таємності. Спочатку нашою поштовою адресою був «Ташкент–90», потім «Кизил-орда–50», «Кизил-орда–51», пізніше – селище Ленінське, місто Ленінськ. Назву Байконур Ленінськ отримав тільки в 1995 році. А стела біля в’їзду в місто – «Звездоград» була лише стелою, так місто ніколи не називалося. Та тільки вся ця таємничість була дурницею. Американцям було відомо про космо­дром, і на карті СРСР біля географічної назви Тюра-Там іще в кінці 50-х писали – «Російський Канаверал».

– Я потрапив у Тюра-Там у 1956 році, коли наша військова частина тільки формувалася, – продовжив розмову Віктор Міров, який пізніше випробову­вав двигуни. – Одягали нас у фуфайки, саджали у вантажівки й везли на по­зиції, за 40 км від казарм, де будувався стартовий майданчик для ракет. На Байконур тим часом при­бували все нові й нові фа­хівці, селище розбудову­валося, але багато хто усе ще продовжував жити у землянках у Тюра-Тамі...

– Ми випробовували ракети, які створювали на заводі в Москві й доправ­ляли в розібраному вигля­ді у вагонах, – підійшов ближче до теми розмови єдиний у цій компанії ра­кетник за освітою Віталій Гладченко. Він, як і Борис Некряч, займався скла­данням основних частин ракети. – Не все виходило з першого разу. Ракети па­дали, їх знаходили, про­водили розслідування… А наприкінці 1959-го нам, офіцерському складу, ого­лосили: у КБ під Москвою готується до запуску апа­рат, який буде пілотувати людина.

ДО ГАГАРІНА БУВ ІВАН ІВАНОВИЧ

– Ракети з «пасажира­ми» відрізнялися від баліс­тичних, – пояснював Борис Некряч. – Для досягнення космічної швидкості 8 км/с додали ще один щабель, який розганяв головний апарат, і частину «Схід», де в капсулі-кулі мав розмі­щуватися космонавт. Кап­сула ця була невеличка, тому для польоту підбира­ли космонавтів зростом не вище 167 см. Тільки з часом почали робити крісла мо­делі «У», тобто подовжені (рос. удлиненные. – Авт.). А успіх польоту ракети був закладений у конструкції Р-7 – знаменитій «сімці» Корольова. Уявіть собі, на­скільки вона випереджала свій час, якщо її модифіка­ції і досі доставляють кос­монавтів на орбіту!

Випробування ракет були багаторівневими: спочатку кожна система перевірялася автономно, потім різні етапи польоту імітувалися в комплексі. Корольов, який день і ніч проводив на космодромі, казав: «Комплексні випро­бування робіть чисто. Зау­важень не має бути. Це вже не мишки, а людина».

– До Гагаріна було запу­щено п’ять ракет із живніс­тю. Пам’ятаю, як моторош­но вили собачки Зірочка і Чорнушка, коли офіцер медичної служби піднімав їх на борт. Напевно, перед­чували кінець. Згодом ми почули це сумне повідо­млення: під час входження у щільні шари атмосфе­ри... – згадував Анатолій Здебський (під час випро­бувань він відповідав за стартовий комплекс). – Два наступні запуски були вда­лими. Останню ракету пі­лотував «Іван Іванович» – манекен космонавта. Його вдягли у помаранчевий комбінезон і забезпечили двома написами: «СРСР» і «При виявленні повідоми­ти місцеву владу».

ВХОДИТЬ ГРУПА. НА ЧОЛІ – КОРОЛЬОВ

– Здається, це було на­прикінці 1960 року або на­весні 61-го. Я сидів у люку – щось знімав чи ставив, – розповідав Віталій Глад­ченко. – Входить група молодих хлопців на чолі з Корольовим. «Головний» їм щось показує, пояснює. І лише потім я дізнався, що це були майбутні космо­навти.

– Це був березень 1961-го, – уточнив Здебський. – Прибули Гагарін, Титов, Биковський, Попович, Ні­колаєв і Нелюбов. Для них проводилися заняття із вивчення загального при­строю ракети. Зазвичай ми такі заняття записували в журналі, але цей візит дали команду не фіксува­ти. Авіаторів на камеру знімав офіцер. Гадаю, вже було відомо – хто № 1, тому що одного старшого лей­тенанта постійно виштов­хували на передній план. За день до старту ракету вивели з ангара. Перед нею, по шпалах, ішов на­чальник нашої групи, під­полковник Козлов. Ракету поставили, під’єднали всі кабелі і провели генераль­ні випробування. Перший раз у житті нас вишикува­ли на нульову позначку. У центр вийшли Корольов, начальник першого управ­ління Кирилов і майбут­ні космонавти. Їх пред­ставили: «Юрій Гагарін і дублер Герман Титов». Віктор Антонов виступив від імені нашого бойового розрахунку, запевнивши, що ми підготували ракету відповідально. Біля апара­та виставили офіцерський караул.

ЗА ЗАПУСК ГАГАРІНА – ТРИ ВИХІДНИХ

– Наступного дня по гучному зв’язку оголосили 6-годинну готовність...

– Потім 5-годинну... – на­вперебій розповідали вете­рани про найважливіший момент світової космонав­тики.

– Пишуть, що напере­додні старту Гагарін спав добре, тиск у нього був у нормі... Неправда. Хвилю­вався, адже ніхто не міг нічого гарантувати. Коро­льов підійшов до нього: «Все буде добре».

– Коли запуск відбувся, ми ще довго залишалися на старті. Погода була чу­дова. Корольов щось гово­рив по гучному зв’язку. І раптом чуємо повідомлен­ня ТАРС...

– ...Ті, хто розповідають, що ми дуже гордилися за­пуском, – перебільшують. Пафосу не було. І заздрос­ті не було, адже ми знали, як ризикував цей хлопець. Найбільше здивувалися, коли оголосили звання Гагаріна: не «старший лей­тенант», як нам представ­ляли його раніше, а «ма­йор», тобто перестрибнули через звання. Гадали, що Левітан від хвилювання помилився. Але потім по­чули повтор і зрозуміли, що помилки немає. Наш бойовий розрахунок за успішний запуск ракети преміювали трьома вихід­ними днями.

 

У космос рвалися, валячись із ніг

– Якщо чесно, то працювали до знемоги. Треба було вкластися у терміни, враховую­чи і такий параметр, як «астрономічний пуск», коли траєкторія польоту математично розрахована. Були дуже втомлені і в день старту, – згадував Анатолій Здебський. – Як на біду, напередодні вийшов із ладу генератор. Усю ніч займалися ним, а під ра­нок, дійшовши до барака, я впав на підлогу, застелену брезентом, і заснув. Уранці мене збудили: «Приїхав космонавт, пішли, подивимося!» не хотілося. сказав лише: «забудьте мене забрати на евакуацію перед стартом». а якось заходжу до кімна­ти, а на матраці... задрімав президент Академії наук СРСР Мстислав Келдиш.

14.04.2011


Олена СУХОРУКОВА,«ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР 2000
Ваше ім'я:
Коментар:
  введіть цифри на картинці
УВАГА!

З метою підвищення попиту на газету "Профспілкові вісті" редакція прийняла рішення припинити практику розміщення повного чергового номеру у pdf-форматі на власному сайті. Натомість обмежитися публікацією першої сторінки та анонсів найрезонансніших матеріалів. Пропонуємо читачам передплачувати видання. З умовами передплати можна ознайомитися у розділі ПЕРЕДПЛАТА.

НОВИНИ

26.11.2021 23:15

26.11.2021 23:14

19.11.2021 23:33

19.11.2021 23:32

19.11.2021 23:31

13.11.2021 00:26

13.11.2021 00:25

06.11.2021 00:31

06.11.2021 00:30

06.11.2021 00:00

Усі новини


Опитування

Якою б Ви хотіли бачити улюблену газету "Профспілкові вісті" надалі?

Традиційною паперовою, друкованою
- 0 %
Новітньою електронною (виключно в інтернеті за передплатою)
- 0 %
Змішаною (відкриття передплати на електронну версію при збереженні паперово-друкованого формату)
- 0 %
Усього: голосів






 

Профспілкові ВІСТІ, 1990-2019©

01042, Украіна, м. Київ
Майдан Незалежності, 2
Тел/факс: 528-70-49
Використання матеріалів сайту дозволяється за умови посилання