ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

У ГАРМОНІЇ З ЖИТТЯМ

27 липня виповнюється 85 років від дня народжен­ня відомого громадсько-політичного діяча, одного з керівників туристично-екскурсійної справи в Україні Віктора Семеновича Западні.

Н априкінці 1982 року Ві­ктора Семеновича За­падню призначили го­ловою Української рес­публіканської ради з туризму та екскурсій профспілок. У ті часи це була солідна господарська ор­ганізація, яка за своїми виробни­чими показниками посідала пер­ше місце серед діючих монопо­лістичних структур – Головного управління з іноземного туриз­му при Раді Міністрів України і республіканського бюро міжна­родного молодіжного туризму «Супутник».

За спиною нового керівника був багаторічний досвід роботи – як начальника провідного цеху великого стратегічного за­воду «Більшовик» і як голови профкому цього важливого обо­ронного підприємства. Трива­лий час він був головою Жов­тневого райвиконкому, очолю­вав Шевченківський район, майже 25 років був депутатом міської і районних рад.

За його активної підтримки було побудовано найбільший і найсучасніший кінотеатр «Ки­ївська Русь», потужний полі­графічний комбінат «Молодь», упорядковано меморіальний комплекс у Бабиному Яру і Лук’янівське кладовище з по­дальшим створенням держав­ного історико-культурного за­повідника. У Жовтневому і Шевченківському районах що­року вводилися в експлуатацію 7–8 тис. квартир, черга на жит­ло помітно просувалась. Ство­рювалися загальноосвітні, му­зичні та художні школи, а та­кож найкращий у місті на­вчально-виробничий комбінат. Будувались лікарні і полікліні­ки, спортивні і дитячі майдан­чики. Споруджувались десятки дитячих садочків, і черги в них уже не було. З’явились перші в столиці музичні фонтани. Тери­торія цих районів славилася благоустроєм, чистотою і ряс­ним озелененням. Трудові ко­лективи підприємств надавали шефську допомогу сільським трудівникам Тетієвського і Ба­ришевського районів Київської області.

Під керуванням Віктора Се­меновича профспілковий ту­ризм розвивався прискореними темпами. Щорічно обслугову­вались понад 50 млн туристів та екскурсантів, їх прийомом постійно опікувалися понад 100 тис. працівників, а в літні і зи­мові сезони додатково залуча­лись ще майже 50 тисяч. У профкомах люди отримували путівки за символічну платню за найнижчими цінами, а мало­забезпечені навіть і безоплат­но. Таким чином, туризм забез­печував повноцінний відпочи­нок і оздоровлення трудівників та членів їхніх сімей.

З ініціативи Віктора Западні за 12 років його головування було позапланово побудовано 47 комфортабельних готелів та ту­ристично-оздоровчих комплек­сів, зокрема фешенебельний го­тель «Турист» у Києві на 1 тис. місць, проводилась реконструк­ція та модернізація туристичних об’єктів, поліпшувались умови проживання, розширювався асортимент послуг і сервісу, роз­вивався самодіяльний туризм. Щороку автобази отримували 250–500 автобусів, а загалом їх у відомстві було понад 7 тисяч.

Після страшної Чорнобиль­ської катастрофи 26 квітня 1986 року Віктору Семеновичу як члену урядової комісії і члену президії Центральної ради з ту­ризму та екскурсій ВЦРПС до­велося особливо багато працю­вати. Фактично весь туристич­ний транспорт був мобілізова­ний для вивезення людей з не­безпечної зони. Для прийому дорослих та дітей у стислі тер­міни було підготовлено тисячі місць у санаторіях, на базах відпочинку Криму, Закарпаття, Львівщини, Івано-Франківщи­ни та в інших туристичних цен­трах, що допомогло зберегти їхнє здоров’я і життя.

Віктор Семенович предмет­но вивчав актуальні потреби і можливості туристського по­тенціалу в умовах ринкової економіки у США, Німеччині, Франції, Великій Британії, Гре­ції, Фінляндії, у цих країнах ва­гома частина державного бю­джету поповнюється за раху­нок туризму. Під впливом цьо­го навчального стажування і за сприяння профспілок він реор­ганізував у 1991 році республі­канську раду з туризму та екс­курсій у акціонерно-комерцій­ний Український профспілко­вий туризм – «Укрпрофтур», який і нині є найпотужнішим туроператором на ринку вну­трішнього туризму. Для підго­товки кадрів для туристсько- екскурсійної системи у 1992 році було створено Україн­ський інститут туризму.

На жаль, у роки незалежнос­ті України туристичне майно по суті розтягли, за безцінь про­дали «потрібним» людям. І те­пер понад 90% суб’єктів вітчиз­няного туристичного бізнесу орієнтовані на виїзний туризм, тобто вони вивозять капітал з України і тим самим стимулю­ють економіку інших країн, створюють там робочі місця. А всі зароблені гроші йдуть лише на збагачення певних приват­них осіб, адже практично нічо­го не вкладається у створення і розвиток туристично-екскур­сійної інфраструктури.

Звісно, каже ветеран туриз­му, багато ще треба зробити, щоб наш туризм, який має не­вичерпний конкурентоспро­можний рекреаційний потенці­ал, збагачений глибинним на­ціональним корінням, культур­но-історичною спадщиною і природними ресурсами, а та­кож віковими народними тра­диціями і гостинністю, став зручним і змістовним засобом розвитку особистості в новій демократичній державі, актив­но поповнював дохідну части­ну бюджету.

За багаторічну і ефективну працю Віктор Семенович За­падня нагороджений орденами Жовтневої Революції, Трудово­го Червоного Прапора, «Знак Пошани», багатьма урядовими медалями, Почесною грамотою Верховної Ради України, висо­кими профспілковими відзна­ками. Він обирався делегатом профспілкових з’їздів. Добрі, чистосердечні відгуки про ньо­го я прочитав у книжці «У гар­монії з долею», книзі Степана Іванишина «Дорогою свого життя», а також почув їх від ба­гатьох людей у різних куточках України.

З Віктором Семеновичем я знайомий вже 35 років і можу з великою впевненістю сказати, що це справжня людина нашо­го неповторного часу. У наших розмовах він висловлює серйоз­не хвилювання щодо ниніш­ньої політичної і соціально-еко­номічної кризи, антитерорис­тичної операції на сході країни. Адже це різко знижує життєвий рівень населення, що вкрай не­гативно позначається на обся­гах туризму і здоров’ї нації. Звичайно, йому приємно, що громадяни України нарешті отримали безвізовий режим з країнами Європейського Сою­зу, хоча цей процес і обмеже­ний їх фінансами. Та він опти­міст і твердо вірить, що з часом ці труднощі будуть подолані.

Бажаємо заслуженому і ша­новному ювіляру міцного ко­зацького здоров’я, сімейного щастя і благополуччя, довгих років плодотворного життя.

З роси й води Вам, щиро і ще­дро, дорогий Вікторе Семеновичу!

Іван ГАВРИЛИШИН,

член Національної спілки

журналістів України

МИСТЕЦТВО В СКУЛЬПТУРІ ТА ДУШІ

Життєве кредо Володимира Кваса – «Жити по совісті» – зрощене в с. Бужок Золочівського району на Львівщині. Звідти бере початок його життєва сте­жина. Ще змалку, сільським хлопчи­ком вбирав у себе красу рідного краю.

Б атько Петро Нестерович та мати Зиновія Григорівна – потомствені хлібороби, яких поважали у селі, привчали сина з повагою ставитися до давнього селянського ремесла і людей, які творять сонячне диво-хліб. «Будь завжди справедливим і чесним, сину. Як ставитимешся до людей, так і тобі відгукнеться!», – полюбляв повто­рювати батько. «Перші батьківські уроки на все життя, – пригадує Володимир Петрович. – То уроки людяності і добра, любові до ближнього».

Після закінчення Білокаменецької ЗОШ I–III ст. стеж­ка привела юнака до університету «Львівська полі­техніка». Дипломованим інженером-електромехані­ком працював у комерційних структурах на Львівщи­ні. Там набирався досвіду роботи, фахової майстер­ності, що стала в пригоді йому у подальшій роботі.

Швидко, мов весняна повінь, минав час. На життє­вому шляху юнак зустрів Ганну Терехову – худож­ника-кераміста, випускницю Миргородського кера­мічного технікуму ім. М. Гоголя та Львівської ху­дожньої академії. Невдовзі побралися. Молода ро­дина вирішила переїхати на Хмельниччину у ма­льовниче Прибузьке село Малиничі, що неподалік обласного центру. Це мала Батьківщина дідуся Ган­ни – Івана Марковича та бабусі Ганни Йосипівни. Відтоді вирішили створити у селі приватне підпри­ємство структури малих форм для інтер’єру та екстер’єру. Скульптури, виготовлені золотими ру­ками Володимира та Ганни, прикрашають не тіль­ки приміщення осель, підприємств, установ, а й ландшафтний дизайн. Прикметно, що їх роботи ви­різняє свій стиль та напрям. У цьому на власні очі переконався, відвідавши майстерню приватного підприємця Володимира Кваса. Подумалось: які молодці Володимир та Ганна!

Володимир Петрович щасливий, що поруч кохана дружина Ганна, серце родинного підприємства, яка сповна віддається роботі, дбайлива господиня, ві­рна супутниця життя, однодумець, порадниця, за­вжди в пошуках нового прогресивного у виготов­ленні скульптур.

А ще Володимира Кваса та Ганну Терехову поважа­ють односельці за щире серце, шанобливість, готов­ність допомогти. За словами колишнього сільського голови, опісля керівника сільгосппідприємства с. Малиничі, а нині голови Хмельницької райради ве­теранів Віктора Підлісного, Володимир Петрович та Ганна Володимирівна прагнуть гармонії і доскона­лості – як особистісної, так і в стосунках з односельця­ми. Також гарно відгукується про підприємців і сіль­ський голова Микола Маринюк. Йому хотілося б, аби таких підприємців у регіоні було побільше.

Тож на завершення хочеться їм побажати: «Нехай щастить у всьому!».

Валерій МАРЦЕНЮК,

с. Малиничі, Хмельницька обл.

29.07.2017

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини