ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

ЗОЛОТИЙ ДЮК «СХІДНОЄВРОПЕЙСЬКИХ КАНН»

Фінішував 7-й міжнародний кінофестиваль, що проходив у м. Одесі з 15 по 23 липня. Володарем головного призу ОМКФ – Гран-прі за резуль­татами глядацького голосу­вання – став британський фільм «Хто палає, палає, па­лає...» Чанії Баттон.

Також міжнародне журі на чолі з британським сценаристом і режисером Крістофером Гемп­тоном назвало імена призерів у категоріях найкращий фільм, най­кращий режисер і найкраща актор­ська робота. Режисера Тараса Тка­ченка нагородили «Золотим Дюком» за кінострічку «Гніздо горлиці» у ка­тегорії «Кращий український повно­метражний фільм».

Кращим фільмом 7-го Одеського міжнародного кінофестивалю за вер­сією журі стала картина «Незаконні» представника румунської «нової хви­лі», режисера Адріана Сітару. Наго­роду за кращу актор­ську роботу отримали виконавиці головних ролей у фільмі «Вітання з Фукусіми» – Розалі То­масс і Каорі Момої.

Варто зазначити, що організатори кіноподії поставили перед собою досить амбітну мету – пе­ретворити ОМКФ на один з головних кінофорумів Східної Європи, й назива­ють його «Східноєвропей­ськими Каннами». До Міжнародної конкурсної програми входять філь­ми з усього світу, пере­важно міжнародні або на­ціональні прем’єри. Програмний фо­кус фестивалю – фільми напрямку арт-мейнстрім, що відповідають висо­кій мистецькій якості та доступні для максимально широкої аудиторії. З 2012 року глядачі стали головними арбітрами Одеського міжнародно­го кінофестивалю, адже Гран-прі вручається на підставі результатів гля­дацького голосування. Міжнародне журі наго­роджує переможців у ка­тегоріях найкращого фільму, найкращої ре­жисерської роботи і най­кращої акторської робо­ти. Позаконкурсні про­грами включають ретро­спективи, добірки най­новіших фільмів з різ­них країн і фестивальні хіти.

ДУХОВНА СПАДЩИНА СЛОБОЖАНЩИНИ

З 5 по 19 липня у навчально-методично­му центрі профспілок Волинської об­ласті перебувало веселкове диво Сло­божанщини – колекція вишитих картин та інших вишиваних ужиткових виробів.

Коли заходиш у справжню сільську хату, де пахне сухим полином і свіжо вимазаною долівкою, а на стіні фотокартки з родини в рушниках і вишивані картини під образа­ми – щось защемить у душі навіть у того, хто на­родився в місті і виріс на асфальті. Це наша гене­тична пам’ять прокидається і хвилює серце.

Саме такі почуття переживає людина, яка від­відує виставку «Духовна спадщина Слобожан­щини», що завітала в липні до Луцька. Такі зна­йомі сюжети виставкових картин, вишиті слобо­жанськими жінками, прикрашають і досі волин­ські оселі: «Русанонька», «Чаша на книзі», «Несе Галя воду» – доріжки, рушники, подушки. Отже, за відсутності Інтернету жінки сходу і заходу ко­лись добре комунікували між собою – обмінюва­лися візерунками, напевно, гостювали одна в од­ної і навіть у своїх найжахливіших снах не мо­гли передбачити нинішню війну.

Виставка на Волинь приїхала з донецького містеч­ка Дружківки, де створена громадська організація жінок і жінок-інвалідів «За відродження україн­ських національних традицій «Анастасія». Керує організацією надзвичайна жінка – Ганна Бабич. Її делікатний, шляхетний спосіб поведінки притя­гує до себе таких, як вона, творчих жінок, відданих Україні і справі, яку вони роблять. Ніким не фінан­совані, вони ведуть чотири великих проекти «Реа­білітація через народне мистецтво», «Духовна спадщина Слобожанщини», «Просвітницька робо­та серед дітей» та «Народна пам’ять».

Дівчата у Дружківці відкрили маленький бутік з вишиванками, який став справжнім осередком українськості в цьому місті з неоднозначними на­строями. Біля бутіка лунає українська пісня. Самі висадили сад на 110 дерев, у планах – побудувати капличку і відкрити музей «Калиновий край».

Галина ДАНИЛЕНКО,

директор НМЦ профспілок Волині

30.07.2016

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини